31 березня 1763р. КатеринаІІ підписала указ «про виписання на службу до двору з Венеції славного капельмейстера Галуппі…».

Зробивши цей крок, Катерина вплинула на долю малолітнього співака Дмитра Бортнянського. Бальдасаре Галуппі приїхав до Петербургу майже через два роки після видання указу і знайшов, що російські музиканти досягли великих успіхів у всіх музичних жанрах.

- 12 -

В один зперших же днів по приїзді доПетербурга Галуппі був запрошений на виступ Придворної хорової капели. Спів хору настільки вразив його, що він сказав:»Такого чудового хору я ніколи не чув у Італії». Відмітив він і деяких найбільш обдарованих солістів. Одним з них був і Дмитро Бортнянський. Скоро Галуппі взнав, що Дмитро уже здобув собі славу і на оперній сцені. Бортнянський дуже швидко вловлював все, чому його почав навчати Галуппі. Що ж стосується музичної науки, то і тут відчувалась фундаментальна підготовка і гаряче бажання пізнання нового і невідомого.

Галуппі був відмінним клавесіністом. Він почав займатися і з Дмитром. На публічні виступи завжди брав юнака з собою.

Катерина запропонувала Галуппі зимою 1766р. поставити оперу. Маестро приготував її, взявши за основу лібретто Пьєтро Метастазіо – «Дідона». До роботи над постановкою він залучив і своїх найкращих учнів, а серед них і Бортнянського. Галуппі помітив схильність і здібність юнака до композиції. Він пояснив Дмитрові, що у нього настав такий вік, коли не можна співати і тому треба займатися клавесином, оркестровкою, композицією.

Зимою 1766р. відбулася прем єра «Покинутої Дідони» на імпе –

раторській сцені. Катерина щедро нагородила всіх учасників вистави.

Крім розважальної музики Галуппі вирішив в чомусь реформувати духовний хоровий спів в Петербурзьких хорах. Але як не старався уславлений музикант, не приживались його хори на російському грунті. І, розуміючи це, він вирощує і допомагає як педагог юним російським талантам, виділивши особливо з них Максима Березовського і Дмитра Бортнянського.

Галуппі допомагає молодим музикантам показати свої твори на публіці. 22 серпня 1766р. у Янтарній кімнаті «для пробы придвор - ными певчими пет был концерт, сочинённый музыкантом Березовским”- так відмічено у камер-фур єрському журналі Катери-

нинського палацу у Царському Селі.

Закінчувався контракт Галуппі. Відносно Бортнянського він

- 13 -

зрозумів, що цього юнака не можна покинути просто так, що слід пояснити необхідність продовження його освіти. Галуппі зробив усе, щоб добитися своєї благородної мети. Він пояснював свої думки Ди –

рекції придворних театрів, переконував Півторацького, нарешті на аудієнції у самої імператриці натякнув на необхідність відправити юнака зним до Венеції. Імператриця згодилась з пропозицією Галуппі. Таким чином у липні 1768р. два земляка і друга Дмитро Бортнянський і Максим Березовський покидають Петербург і разом з учителем Галуппі від їжджають для подальшого навчання у Венецію.

Пізньої осені 1769р. прибув на Апенинський півострів юний російський музикант – вісімнадцятирічний Дмитро Бортнянський. Він мав рекомендаційний лист до російського консула Маруція, якого відразу відвідав і отримав від консула перші поради і рекомендації стосовно свого життя у Італії.

Перші музичні враження Бортнянського були різноманітними і яскравими. Італійська музика того часу відрізнялась зовнішньою святковістю, легкістю. Навіть церковні служби проходили, як добре організовані вистави, оформлені в самому вибагливому музичному стилі. Ця краса і доступність приваблювала до себе маси людей, що шукали хоча б тимчасового притулку в світі душевних конфліктів і потрясінь. Вона була зрозуміла кожному. Класична гармонія стала новою мовою, з допомогою якої можна було впливати на почуття і смаки кожного європейця, був він французом, росіянином або ким-небудь ще. Це була надсвітова музика, що ввібрала всебе всі найвищі досягнення музичної думки.

Але для того, щоб по-справжньому слухати і розуміти музику, треба бути до неї серйозно підготовленим. Її зміст і форму треба було опановувати, а для цього потрібні були немалий час, сили і в певній мірі – здібності.

Віднині музикант – це була не тільки і не просто професія, це було життя, віддане на служіння музі Евтерпі. Але навіть потрачені

- 14 -

сили і час, навіть здібності не могли би сприяти успіху і славі, якщо композитор не був признаний у певних містах, колах, спілках. Мати вчителя з іменем отримати диплом і звання якоїсь з італійських академій або крнсерваторій – ос мета, яка стояла перед всіляким юним музикантом, що прибув сюди шукати щастя.

Отже, Дмитра чекала велика і копітка праця, навчання і багате на різноманітні події і зустрічі життя.

Дмитро Бортнянський претендував на звання “досконалого музиканта”, але знання теорії і практики йому ще потрібно було здобути.

Пішли один за другим довгі місяці навчання. Бортнянський займався контрапунктом, грав на клавесині і органі, відвідував венеціанські театри, не пропускаючи ні однієї важливої прем єри.

Любив заходити і у собор св. Марка, щоб послухати оперних співаків, які виконували там партії у месах.

Учнівські опуси юного музиканта стають усе більш професійними, самостійними. Галуппі прищеплював Бортнянському вироблений ним принцип – “витонченість, ясність і хороша модуляція”, що по суті означало вміння поєднувати простоту, ясність музичних фраз, з ледь помітною, але вражаючою грою мелодії. Систематично Бортнянському приходиться працювати над композицією. Але йому ще не дозволено виступати з великими, закін-

ченими творами. Час від часу він покидає Галуппі і мандрує по Італії. Відвідує він і Рим, без визнання якого, ні один крмпозитор не вважався модним. Він бере участь у роботі Римської академії