Буває Бортнянський також в Болоньї і у Флоренції, у Мілані і Модені. В болонській академії він зустрічається з одним найяскравішим представником музичної Італії – падре Джалібаттіста Мартіні, в якого в цей час навчався Максим Березовський. Мартіні був дуже хворий, але все ж він вів активне музичне життя, був першокласним педагогом. ВІн звертав увагу своїх учнів на древні музичні традиції, які сильно вплинули потім на творчість Бортнянського.

- 15 -

Любимим учнем Мартіні був Максим Березовський, якого падре рекомендував у число Болонських академіків. 15 травня 1771р. Березовський з тріумфом здає екзамен і отримує звання maestro, а також титул академіка.

Стати болонським академіком привабливо. Але Бортнянський, навчаючись у Галуппі, не прагнув до отримання цього звання. Йому було достатньо рекомендацій свого учителя. І разом з тим звання академіка ще не говорило про те, що коипозитор досягнув своєї досконалості.

Активна творча діяльність і успіхи друга надихали і надавали сили Бортнянському і ним самим певних успіхів.

Тут, в Італії, йому прийшлося зіткнутися з нерозумінням і незнанням італійців культури Росії. Італійці були дуже здивовані, коли узнали, що церковні служби в Росії співаються рідною мовою, адже їх хорові твори були затиснені у жорсткі канони академічної латині.

Музичні заняття Бортнянського в Італії не були безхмарним і приємним проведенням часу, як може здатися на перший погляд. Адже Росія вела війну. Прийшлось і Дмитрові прийняти участь у цих подіях.

Граф Олексій Григорович Орлов запропонував Дмитрові прийняти участь у переговорах, що були пов язані з воєнними діями, в якості перекладача. Прийшлось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу до графа Орлова.

На цю тему Дмитро Бортнянський пізніше не любив розмовляти. Майже тридцять років по тому в одному з службових паперів він згадує про це.

Коли воєнні пристрасті на Середземному морі затихли, повернувся і Дмитро Бортнянський до своїх основних занять.

Венеція славилась своїми карнавалами. Черговий карнавал повинен був відкриватися прем єрою нової опери. Втакі дні натовпи людей йшли в один з головних театральних залів Венеції. Таких залів

- 16 -

було сім: Сан Джованні Крізостомо, Сан Самуеле, Сан Лука, Сан Анджело, Сан Кассіано, Сан Моізе. Але головним серед них вважався Сан Бенедетто, що надавав свою сцену найбільш відомим авторам.

У карнавальному сезоні 1776р. у Сан Бенедетто відбулась прем- єра опери на античний сюжет “Креонт”, створеної сіньором Бортнянським, музикантом з Росії.

Венеціанська публіка – вибаглива. Чекати можна було всього. Але “Крент” Дмитра Бортнянського хоча і не мав особливрї слави, але був відмічений.

Хто з відомих артистів співав в опері Бортнянського – невідомо. Також нічого не відомо і про виконавців двох інших опер коипозитора – “Алкід” і “Квінт Фабій”, також написаних на античні сюжети. Перша була поставлена у Венеції(1778р.), друга того ж року на сцені театру в Модені.

В той час автором опери вважався автор лібретто, а композитор – лише оформлювачем. Тому вжливо було вибрати лібретто відомого автора. Оперу “Алкід” Бортнянський написав на лібретто неперевершеного Метастазіо. Автором тексту “Квінта Фабія” став Апостоло Дзено – Видатний драматург, лібретист “номер2”.

Отже, Бортнянський вчинив, як кожна обдарована людина, що плставила собі за мету служіння суспільству: він вибрав для своїх опер античні сюжети, популярні не тільки по своїй темі, але і важливі з точки зору сучасності.

Алкід, герой однойменної опери, вибирає шлях служіння ідеалам добра, шлях подвигів і звитяг, боротьби за славу вітчизни.

Музика “Алкіда” вже більш зріла, чим в “Креонті”. Бортнян-

ський став більш уважним до малюнку характерів персонажів, більш різноманітним в мелодиці, більш розкованим.

“Алкід” – не випадкова тема для Бортнянського. Він ще пам- ятав постановку у Петербурзі “Альцеста” Г. Раупаха, де він виконував одну з головних ролей.

- 17 -

Бортнянський сам, будучи в Італії, і пізніше, все своє життя, на протязі всього свого шляху сходження по придворних сходинках до слави видатного російського музиканта, був прикладом служіння високим ідеалам. Остання його опера – також про це. Полководець Квінт Фабій порушує заборону на воєнні дії, дану йому диктатором Люциєм Папирієм. Він вступає у бій з ворогом і отримує блискучу перемогу. Папирій прощає полководця за порушення. Але Квінт Фабій не задоволений цим “помилувнням”, і тоді суддею виступає народ. Він бере під захист Квінта Фабія. Нард кладе останню крапку в цій драмі, тобто він і є головним вершителем доль і справ.

Це було явною відповіддю на відомі слова російської імператриці: “черни не должно давать образования, поскольку… не станут нам повиноваться в той мере, как повинуются теперь.”

У 1779р. Бортнянський отримує листа від директора Придвор-

них театрів Івана Єлагіна, в якому його “просять додому ко двору, взявши з собою всі Ваші сочінєнія” і обіцяють, в разі його бажання ще раз відвідати Італію – відпустити.

Що ж, пройшло десять років. В Росії багато що змінилося. Змі-

нився і фаворит Катерини. Григорій Орлов вже не користувався впливом на імператрицю. Його місце зайняв швидко піднімаючийся наверх – граф Потьомкін.

Згадалися і листи Максима Березовського. Його життя на батьківщині склалося невдало. Вже два роки пройшло з дня його смерті.

Але треба повертатися. І восени 1779р. Бортнянський вирушає у дорогу. Шлях був довгим – близько 2,5тис. Кілометрів. По дорозі була зустріч з Андрієм Кириловичем Розумовським, ровесником і земляком по народженню Бортнянського, який