Російського кордону досягли в середині листопада. Ось вона – Росія – засніжена, свіжа, і студена. Що ж чекає попереду?..

- 18 -

Схвальні відгуки КатериниІІ і триумфальний прийом міцно закріпили репутацію Бортнянського як одного з найталановитіших російських музикантів. Але посада, яку він отримав при дворі, здавалась незначною - придворний капельмейстер, яких там раху-

валось немало. Всі головні посади були на той час в руках італійців.

Бортнянський повернувся на батьківщину, де, здавалось би, сама доля повинна би була йому сприяти. І він поринув у роботу. Зранку і ввечері він грає при придворному співочому хорі, а вдень керує роботою хору Смольного інституту шляхетних панночок. Поміж тим встигає створювати власні хорові твори, окремі романси, пісні, багато з яких пізніше стануть частинами його великих опер, також пише авторські духовні твори, як, наприклад, “Херувимська”.

Хори Бортнянського, написані ним в той час, співали по цілому Петербурзі, вони вже тоді увійшли в російську музичну скарбницю. Його хори – Відточена музична мова, використання всіх найбільш відомих форм музичної виразності, сміливе включення побутуючих світських жанрів, таких,як марші, менуети, канти. Композитор, в жилах якого текла кров вихідця з української козацької сім ї, зробив зрозумілими і привабливими в самих широких колах свої невибагливі музичні твори. Він був демократичним у своїй творчості і тому користувався успіхом в усіх прошарках російського суспільства.

В той період матеріальне становище композитора було досить скрутним. Єдиним його багатством була колекція картин, що він привіз з Італії. А в загальному він ледь-ледь зводив кінці з кінцями.

Але його тривожила друга проблема: ніде було прикласти свої сили, працювати у великих жанрах.

Композитор час від часу приймає участь в музичних постанов-ках. В якості капельмейстера його мають за честь в урочистих випадках запросити вельми поважні особи. К. Кніппер запросив

- 19 -

Бортнянського для участі в оперних постановках свого камерного “Вольного театру”. Цілими днями Бортнянський пропадав у театрі. І все ж таки монотонно, в якомусь заповільненому ритмі проходили дні, роки…

В столиці і по всій країні виникали нові театри. З 1779 до 1787 року відкрились Вольний театр К. Кніппера, що давав вистави у приміщенні Дерев яного театру, новий театр Меддокса – Петровський театр у Москві, театри у Вологді, Тамбові, Рязані, Воронежі, Іркутську, московський Воксал на Рогожському полі, Великий або Кам яний театр в Петербурзі, театр при Московському виховному домі і, нарешті, знаменитий петербурзький Ермітажний театр.

Велику роль в становленні музичного мистецтва зіграли держав-ні міроприємства, проведені КатериноюІІ. 12 липня 1783р. вона підписала спеціальний указ про оперу. Указ по-справжньому регламентував всі діючі в столиці театральні трупи – по їх напрямку і по відповідному грошовому утриманню. По певному розпорядку вказувалось проводити музичні вечори.

Діставав в указі конкретні вказівки і музикант-композитор:”Ка-пельмейстер зобов язаний на кожний рік створювати по одній або по дві опери серйозних і по дві опери комічних з балетами”.

Особливістю нового указу було те, що “вихованню музичної зміни з вітчизняних талантів віддається нині перевага”.

Цим указом була відкрита широка вулиця для становлення російської опери. І саме головне – “ природні росіяни повинні користуватись в тому перевагою перед іноземцями”. Це була відчутна зміна для Бортнянського. Саме з цього часу розквітає його оперна творчість.

У 1784р. на період від їзду Паізієлло капельмейстером і клавеси-ністом “малого” двору призначили Дмитра Степановича Бортнян-ського. Він і раніше був в оточенні великокняжої родини, його музику

- 20 -

Добре знала і завжди захоплювалася нею Велика княгиня Марія Федорівна.

Бортнянський починає писати інструментальну музику для “потреб” малого двору, а також дає уроки Марії Федорівні.

Швидко минув рік. Настав січень1785-го року, але Паізієлло в Росію не повернувся. Дмитро Бортнянський залишається на посаді капельмейстера при “малому дворі”.

Навчаючи музиці Велику княгиню, Бортнянський повинен був заповнити прогалину в нотному матеріалі. І він з честю виходить з цього становища, підготовлює для Марії Федорівни цілий альбом сонат, призначених для виконання на фортепіано, клавесині і клаві-корді. Цей подарунок мав величезний успіх і у відповідь 30 квітня 1785-го року Дмитрові Бортнянському був наданий перший у його житті, поки що не високий, але все-таки, чин – колезького асессора, по армійському рахунку рівноцінний майорському.

Сонати з альбому Бортнянського приваблювали мелодійністю, особливо втих місцях, де серед музичних побудов типово італійського характеру з являлись мелодії і фрази з відомих російських або україн-ських пісень.

В цей період Бортнянський викладав музику також і у Смольно-му інституті шляхетних панночок, і у сухопутному Шляхетському корпусі. Обидва ці навчальні заклади мали великі традиції в галузі драматичного мистецтва. Все це сприяло тому, що музичний театр у Павловську був одним зведучих у Росії. Саме тут була написана Бортнянським на замовлення Марії Федорівни у 1786-му році коме-дійна опера “Свято сеньйора”.

Всі основні артистичні сили двору приймали участь у “Святі сеньйора”. Успіх цієї опери, вправна гра акторів, а головне – чудова музика викликали бажання випрбувати сили учасників у новій опері, більш об ємній і складній. Марія Федорівна замовила Лафермьєру лібретто. Вже в липні воно було готове. Тут же була написана і му-зика – Бортнянський не заставив себе чекати. Оперу назвали -

- 21 -

“Сокіл”. Композитору згодились де-не-де мотиви італійської опери

“Алкід”, яку він поставив в Модені.

Прем єра