РЕФЕРАТ

на тему:

Русанівський В.М. Життєвий шлях і творча діяльність

ПЛАН

Вступ

1. Становлення В.М.Русанівського як науковця

2. Основні наукові досягнення В.М.Русанівського

3. Боротьба В.М.Русанівського за українську мову

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ім’я Віталія Макаровича Русанівського – ціла епоха в українському мовознавстві. Якої б галузі не торкнутися – граматичної чи лексичної семантики, історичної граматики чи історії української літературної мови, соціолінгвістики, стилістики чи філософії мови, теоретичних чи практичних питань славістики, лексикології, лексикографії, орфографії, – всюди академік Русанівський сказав своє вагоме й переконливе слово вдумливого дослідника, чиї наукові ідеї сприяли розвиткові науки про мову, мову й національну культуру, мову й національну свідомість, загалом становили незаперечний внесок в українознавство.

1. Становлення В.М.Русанівського як науковця

Талант Русанівського-філолога – не випадковий: любов до слова прищепили йому в сім'ї. Народився Віталій Макарович 25 червня 1931 р. в Харкові. Батько його, Макар Олексійович Русанівський – відомий шевченкознавець, 1939 р. захистив кандидатську дисертацію. Об’єктом його дослідження була творчість харківських романтиків у порівнянні, зіставленні з творчістю Тараса Шевченка. У перші дні війни Макара Олексійовича було заарештовано й звинувачено в українському буржуазному націоналізмі. Без суду й слідства його стратили в Лук’янівській в’язниці Києва. У 1956 р. М.О. Русанівського було посмертно реабілітовано, а 10 травня 1989 р. Комісія партійного контролю ЦК Компартії України прийняла постанову про партійну реабілітацію безпідставно репресованого колишнього декана філологічного факультету Київського університету доцента М.О.Русанівського.

Мати Віталія Макаровича, Середа Лизавета Омелянівна, все життя присвятила шевченкознавству. Із своїм майбутнім чоловіком познайомилася в Харкові, де навчалася в Інституті народної освіти. Коли переїхали до Києва, купили хату на Батиєвій горі, там жили з батьками й двома синами. Нелегка доля випала жінці: страшні роки війни, арешт чоловіка, на руках двоє дітей.

До війни Віталій навчався в 115-й київській середній школі, а після війни пішов одразу в п’ятий клас. У 1949 р. він з медаллю закінчує школу і вступає до Київського державного університету. Щоправда, зарахували його студентом тільки після виклику до спецчастини, де цікавилися батьком. Віталій мав довідку про смерть батька 26 липня 1941р.

Навчаючись на українському відділенні, Віталій спеціалізується з мовознавства, пише дипломну роботу з історичної граматики у доцента Петра Дмитровича Тимошенка. Відомий фахівець з історії української мови П.Тимошенко став керівником кандидатської дисертації В.М.Русанівського, скерував його наукові інтереси на дослідження писемних пам’яток української мови. 1959 р. 28-річний дослідник публікує вагому працю – “Значення і взаємозв’язок граматичних категорій виду і часу в українській мові ХVІ – ХVІІст.”, а 1960 р. – захищає кандидатську дисертацію і приходить працювати до Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Академії наук. Саме тут розкрилася всебічна лінгвістична обдарованість Віталія Макаровича: він розробляв питання правопису, досліджував граматичну будову української мови, вивчав співвідношення граматичної і лексичної семантики, займався проблемами термінології.

2. Основні наукові досягнення В.М.Русанівського

Як співавтор академічних праць, В.Русанівський завжди дбав про використання нових методів дослідження граматичних, лексичних, стилістичних явищ. В усіх своїх працях він дотримувався наукового принципу поєднання історичного і синхронно-описового підходу до аналізованих мовних одиниць, процесів. Як справжній філолог, стежив за новими текстами, в яких виявлялися потенційні можливості української літературної мови, її стильової різноманітності.Захоплено працював В.Русанівський над пам’ятками історії української мови, разом із М.Пещак розробив правила видання пам’яток, якими керуються дослідники – історики мови, застосував їх у публікації українських грамот ХV ст.

Поряд з історичними дослідженнями, В.Русанівський багато уваги приділяв вивченню граматичної будови української мови, зокрема опису системи українського дієслова. Дієслівні категорії виду і часу в писемних пам’ятках української мови ХVІ – ХVІІст. визначили, очевидно, інтерес до дієслова як об’єкта глибокого наукового аналізу в наступні роки. Талант автора виявився, зокрема, і в тому, що кожну глибоко теоретичну тему він висвітлював популярно, викладав її дохідливо, переконуючи в доцільності саме такого, а не іншого підходу. До вивчення дієслова В.Русанівський застосував не лише синхронно-структурний, а й діахронний підхід, тобто українське дієслово постає перед нами як динамічна система, в якій відбуваються постійні зміни.

Оригінальність вирізняла дослідження вченого про дієслово серед подібних наукових розвідок у слов’янському мовознавстві. У 1970 р. науковець захистив докторську дисертацію, присвячену вивченню структури українського дієслова. Розділ про дієслово увійшов до великої колективної праці “Сучасна українська мова. Морфологія” (1969). Це один з шести томів академічного курсу “Сучасна українська літературна мова”. Колектив, який працював над українською морфологією, очолював В.Русанівський. Жодна слов’янська мова на той час (70-і роки ХХ ст.) не мала такого системного опису літературної мови.Залюблений у дієслово, В.Русанівський створює цікаву популярну працю, розраховану на вчителя, учня, студента, – “Дієслово – рух, дія, образ” (1977).Як історика мови його захоплювала динаміка змін словникового складу мови: він вивчав етимологію слів і розвиток їхньої семантики у зв’язку з розвитком пізнання, з внутрішніми законами розвитку мови. Розвідки-блискітки автора про історію окремих слів прикрашають працю з історії української лексики. Як приклад, можна навести міркування В.Русанівського про термінологічний зміст слова держава.

За спостереженням автора, відповідне поняття у “Повісті минулих літ” передавалося словом земля, як правило, з означенням руська. Для номінації інших, чужих держав використовувалося слово страна, звідси – первинне значення російського слова странный – “людина з інших країн”. В українській мові ХІV–ХV cт. у значенні “держава” використовувалося слово земля, значно рідше – назва держава. Очевидно, зазначає дослідник, саме в цей час відбувалося розмежування старослов’янського слова дрьжава “сила”, “міць” і українського