РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Георгій Вернадський і його праці з історії української державності

Творчість вченого-емігранта Георгія Володимировича Вернадського сьогодні ще мало відома українському читачеві. Тривалий час його праці не друкувалися ні в Росії, ні в Україні, а нечисленні згадки про нього в наукових виданнях були здебільшого критичні. Така «офіційна недоброзичливість» виглядала особливо вражаючою з огляду на ту шану, якою повсюдно по праву користувалося й користується ім'я його батька - всесвітньовідомого вченого-гуманіста, основоположника теорії ноосфери, першого президента Української Академії наук Володимира Івановича Вернадського. Проте час все розставляє на свої місця і нині праці Г.В.Вернадського вже досить широко друкуються у Росії. Це викликало нову негативну тенденцію - вченого автоматично зарахували до грона представників російської історичної науки, тим самим фактично заперечуючи його зв'язок з українською наукою. Разом з тим більш уважне вивчення життя і творчості вченого свідчить про його постійний інтерес до «української проблематики», про численні творчі та особисті зв'язки, які єднали вченого з Україною. Щоб пересвідчитись у цьому, варто звернутися до біографії науковця.

Георгій Вернадський народився 20 серпня 1887 р. в Петербурзі в родині відомого вченого-природознавця Володимира Івановича Вернадського (1863-1945) та Наталії Єгорівни (1860-1943). Ім'я своє він дістав на честь діда по материнській лінії - Старицького Єгора Павловича, який був відомий як фахівець в галузі державного права, видатний судовий діяч, сенатор, дійсний статський радник, член Держради (з 1879 р.), старший голова Тифліської суддівської палати й автор «Положения о размежевании Закавказского края», а з 1883 р. - голова Департаменту законів, один із відомих діячів, що виступали за втілення в життя судової реформи Олександра ІІ.

До речі, інший його дід - Іван Васильович Вернадський теж був людиною непересічною, відомим науковцем, доктором історичних наук, політекономії і статистики.

Обидва роди (Вернадські і Старицькі) за походженням належали до української шляхти (хоча й не дуже родовитої).

У 1889 р. родина Вернадських переїхала до Москви. Георгій дістав непогану домашню освіту, а згодом вступив до 5-ої московської класичної гімназії, яку у 1905 р. закінчив із золотою медаллю.

Того ж року Г.Вернадський став студентом історико-філологічного факультету Московського університету. Але незабаром, оскільки революційні події викликали перерву в роботі університету, Георгій, за порадою батька, переїхав до Німеччини. Впродовж двох семестрів в університетах Берліна та Фрайбурга він слухав лекції істориків Г.Бєлова, Ф.Майнеке, філософа-неокантіанця Г.Ріккерта.

У 1906 р. Георгій повертається до Москви, відновлює навчання в університеті, активно включається в громадсько-політичне життя. Зокрема, він стає членом студентського осередку Партії народної свободи (більш відомої під назвою «партія кадетів»), бере участь в організації громадських їдалень.

У листопаді 1908 р. Георгій Вернадський одружився зі своєю троюрідною сестрою Ніною Володимирівною Ільїнською, яка стала його супутницею на все життя.

1910 року Георгій Вернадський закінчив Московський університет з дипломом першого ступеня. Свою кандидатську роботу «Общественная программа дворянских наказов в Екатерининскую Комиссию 1767 г.» він написав під керівництвом М.М.Богословського. До числа його вчителів також належали В.О.Ключевський, Ю.В.Готьє, Р.Ю.Віппер, О.О.Кізеветтер. Вернадського було залишено на кафедрі для підготовки до захисту магістерської дисертації, але наступного року, в результаті реакційної політики міністра народної освіти Л.А.Кассо, Московський університет на знак протесту покинув ряд професорів і викладачів.

Перевівся до Санкт-Петербурга і Георгій Володимирович. Тут він зустрів свого колишнього вчителя Я.Л.Барскова, який переконав його зайнятися дослідженням історії франкмасонства за часів Катерини ІІ.

Восени 1914 р. - після складання кандидатських іспитів і обов'язкової пробної лекції - Вернадського було прийнято приватдоцентом столичного університету. Це надавало йому право читати лекції та семінари з російської історії. Своє ж дисертаційне дослідження вчений блискуче захистив у Петербурзькому університеті буквально за декілька днів (22 жовтня) до Жовтневого перевороту.

Восени 1917 р. Вернадський посів кафедру російської історії в Пермському університеті. Протягом короткого часу він видав біографії М.І.Новикова й П.М.Мілюкова, став ініціатором створення «Общества исторических, философских и социальных знаний» при університеті.

Згодом в роки Громадянської війни він у березні 1918 р. залишив Перм і надалі жив у Києві й Симферополі. В Криму він був призначений викладачем Таврійського університету, працював в Комісії Таврійського архіву.

У вересні 1920 р., за порадою П.Б.Струве (1870-1944), він був призначений завідувачем відділу друку в уряді барона П.М.Врангеля (за іншими джерелами - його було призначено міністром народної освіти).

1 листопада 1920 р. Георгій Володимирович разом із дружиною в числі залишків розгромленої врангелівської армії емігрував до Константинополя, а через три місяці - до Афін.

Працюючи у 1921-1922 рр. бібліотекарем у бібліотеці Грецької археологічної асоціації, він досліджує джерела та літературу з історії Візантії. Водночас викладає в російській православній школі. Саме в Афінах у нього прокинувся інтерес до грецької культурної традиції, до історії Візантійської імперії, що дуже допомогло йому пізніше у висвітлюванні перших століть російської історії. Важливим був і світоглядний перелом: він остаточно відмовився від політики, і ця відмова завершилася його приходом до православ'я та активної участі у церковних справах.

У листопаді 1921 р. Вернадський був делегований до Карловицького Собору від православної російської громади Афін. Роботою Собору він був незадоволений, оскільки делегати, на його думку, обговорювали більше політичні питання, а не стан російської православної церкви.

У січні 1922 р. Вернадські переїздять до Чехословаччини, де Георгій Володимирович незабаром став професором і розпочав читати курс з історії права Російської імперії, опублікований як підручник в 1924 р.

На початку 1920-х років Прага була одним з