1930-ті роки - часи розквіту творчих шукань Вернадського. У 1933 р. в Лондоні англійською мовою друкується книга «Ленін. Червоний диктатор», яку йому замовив директор Гуверівського університету Ф.Голдер. Невдовзі він видає ще декілька монографій: «Російська революція 1917-1932» (Бостон, 1936), «Політична і дипломатична історія Росії» (Бостон, 1936), у 1942 р. вийшла у світ книга «Богдан - гетьман України», а в 1947 р. - «Середньовічне російське право: переклади, вступ, примітки».

Г.В.Вернадський листуєтьсяз колегами, що залишились у Празі, намагається налагодити збір грошей для Інституту ім. М.П.Кондакова.

У 30-х рр. Вернадський був обраний членом Американської академії середніх віків та увійшов до складу редколегії журналу «Speculum». У роки Другої світової війни він був членом редакції «American Slavic and East European Review», а у 1946-72 рр. - членом великого європейського журналу «Sudost-Forschungen».

Кульмінацією творчості Г.В.Вернадського стала багатотомна «Історія Росії». Поступово побачили світ «Давня Русь» (1943), «Київська Русь» (1948), «Монголи і Русь» (1953), «Росія в середні віки» (1958) та «Московське царство» (1968).

Під час Другої світової війни Вернадські уважно стежать за розвитком подій у СРСР. Навіть «безумовно ворожий марксизму» Георгій Володимирович і його дружина активно підтримували Радянський Союз у війні проти Німеччини. Переживав він і за долю своїх батьків, що залишилися у Росії, з якими він так і не зустрівся (останній раз він бачив батьків у Західній Європі восени 1936 р. Мати померла у 1943 р., а у 1944 р. - він одержав дозвіл на приїзд до СРСР для побачення з батьком. Але напередодні відльоту дізнався про його смерть).

Післявоєнні роки принесли помітне полегшення життя Вернадських. У 1946 р., у віці 63 років, після майже 20 років викладання в Йєльському університеті, Георгій Володимирович отримав звання професора. Безпосередньо перед цим йому був наданий Фулбрайтський грант для роботи в Англії протягом року та запропонована посада професора в лондонській школі слов'янських та східноєвропейських досліджень. Він схилявся до того, щоб залишити Йєль. Проте, перспектива втратити видатного історика-славіста тепер вже не влаштовувала адміністрацію Йєльського університету, й Вернадському, нарешті, запропонували професорський контракт.

В якості visiting professor Вернадський читав також лекції в Колумбійському університеті та університеті Джона Хопкінса у Балтиморі. У 1958 р. Колумбійський університет надав Вернадському звання почесного доктора гуманітарних наук. У тому ж 1958 р., вже після відставки з Йєлю, Американська рада наукових товариств відзначила Вернадського грантом у 10000 доларів. Студенти Георгія Володимировича присвятили йому збірник статей (1964). Американська асоціація сприяння історичним дослідженням обрала його у 1965 р. довічним почесним президентом, а 1970 р. - він був відзначений вищою нагородою асоціації.

Останню чверть століття свого життя вчений опинився у ролі патріарха американської русистики: гарвардські історики «гнезда М.Карповича» постійно приїжджали до нього на консультації. Отже, хоча і з запізненням, але визнання прийшло [12].

У 1972 р. під редакцією Вернадського вийшов 3-х томний збірник «Джерела з історії Росії», підготовлений його учнями А.Фергюсоном, А.Лосським та С.Пушкарьовим.

Останньою великою працею, написаною істориком Г.В.Вернадським, стали «Очерки по российской историографии», що були видані російською мовою в «Записках русской академической группы в США» (1971-1975 рр.).

Георгій Володимирович працював до самої смерті. Розпочалась публікація його спогадів [13], готувалась до видання книга про Никона. За своє плідне життя Г.В.Вернадський створив близько 300 праць.

Помер великий учений 12 червня 1973 р.

Таким чином Г.В.Вернадський залишив вагому наукову спадщину. Крім праць власне історичних, в його доробку чимало й досліджень історико-юридичного характеру. До того ж і у його історичних, і юридичних працях багато уваги приділяється проблемам Київської Русі, розвитку українських земель литовсько-польського періоду, України-Гетьманщини тощо. Оскільки зазначені аспекти були не досить досліджені, то цілком зрозумілим є той інтерес, який виявляють до творчості вченого історики держави і права України. Зокрема у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України зараз готується дисертаційна праця, присвячена творчості вченого. Крім того, співробітники відділу у творчій співпраці з працівниками Київського інституту перекладачів готують до публікації книгу Г.В.Вернадського «Богдан - гетьман України», яка раніше не видавалася українською мовою.
 

ЛІТЕРАТУРА

1 Євразійство як напрямок російської історіософської думки оформилося у 1921 р. в Софії, коли четверо молодих емігрантів з Росії видали в світ збірник філософських статей «Исход к Востоку». Це були П.М.Савицький, М.С.Трубецькой, Г.В.Флоровський та П.П.Сувчинський.
2 Вернадский Г.В. «Соединение церквей» в исторической действительности // Вопросы истории. - 1994. - №7. - С. 160-174.
3 Вернадский Г.В. Начертание русской истории. - Прага, 1927; Евразия. Исторические взгляды русских эмигрантов. - М., 1992. - С. 100-109.
4 Вернадский Г.В. Пушкин как историк // Ученые записки. - Прага, 1924. -Т.1. -Вып. 2. - С. 61-76.
5 Вернадский Г.В. Об одном возможном источнике «Русской Правды» // Там же. - С. 99-101.
6 Вернадский Г.В. Два подвига А. Невского // Евразийский временник. -1925. -Т.4. - С. 318-337.
7 Вернадский Г.В. Государственная Уставная грамота Российской империи 1820 г. - Прага, 1925.
8 Вернадский Г.В. Заметки о юридической природе крепостного права // Сборник научных трудов, посв. 35-летию научной и 55-летию со дня рождения П.Б.Струве. - Прага, 1925.
9 Раев М. Россия за рубежом: История культуры русской эмиграции 1919/39. -М., 1994. - С. 200-202.
10 Сорокина М.Ю. Георгий Владимирович Вернадский // Природа. -1999. - №2.