Г.Песталоцці їздив у кожну місцевість, куди інші хлопці не охоче їхали, і ніколи не спало йому на думку, що інші також могли б поїхати. У ньому були приховані сили, про які його оточуючі нічого не знали. Ними були його віра та його любов. Незабаром він помітив, що погляди на світ та життя у багатих та бідних, в принципі відрізняються, і почав вивчати їхні причини. Його серце підказало йому його призначення, а саме знайти способи піднесення народу країни. Його протиріччя між фактичним положенням і закріпленими правами населення країни – обурювало та робило патріотом.

Після того, як Г.Песталоцці закінчив німецьку, латинську школи і колегіум гуманістів, він відвідував філологічний та філософські класи Каролінгського колегіуму, де вчителем був відомий на той час Брайтінгер.

У вищі, теологічні класи, Песталоцці більше не вступав, і в 19 років залишив вищу школу, не отримавши свідоцтва про закінчення школи.

Важливішим як академічне навчання був для Генріха розвиток історично-політичного об’єднання, до якого він приєднався в період навчання. Група молодих чоловіків, під назвою “Патріоти” була заснована у 60-х р. під керівництвом Бодлера; це був молодіжний рух, який хотів реформувати світ. На щотижневих зборах велись дискусіях на патріотичні теми. Головною метою товариства було поширення моральних понять, очищення суспільних та приватних звичаїв. Із тенденціями Просвітництва вони пов’язували мрійливе бажання до нового оживлення спартанського аскетизму та стоїчної етики. Вони прагнули до “досконалості” та “добродіяння”, тобто вправляли строге виконання обов’язку, невибагливість, ставили свої особисті претензії вимогам Батьківщини і були пройняті цією справою.

Друзями Песталоцці серед членів гельветського товариства були Каспар Шультгес та Йоганн Каспар Блунтшлі. Відомим був Йоганн Каспар Лаватер. Його патріотичні “Швейцарські пісні” мали великий успіх, а його проповіді уважно слухалися та читались.

Блунтишлі був впливовою особистістю серед патріотів. Він мав наміри свої аскетичні ідеали ввести в життя держави, проте смертельна хвороба знищила його плани.

З 1765р. патріоти видали власний моральний тижневик “Спогад” , головними редакторами якого були Лава тер та Фюслі. Песталоцці належав також до співробітників і відкрив ряд “бажань”, які вимагали “очищення” літератури та мистецтва. Наступна стаття Песталоцці “Аніс” запропонувала його Батьківщині зразок спартанського короля, який Зотів обновити закони.

Молодіжний патріотизм без сумніву вплинув на його вибір професії, але під свідомим впливом практичної діяльності він раніше, ніж його друзі, відвернувся від необережних, диких поривань. Пізніше він засуджував свій час патріотизму і вважав це третьою помилкою юнацтва, і так знову він “повернувся до природи”.

Тим часом “як блискавка” у Песталоцці розпалилась пристрасть любові. Цій першій дівчині він присягнувся, краще померти, ніж перестати бути її коханою людиною і понад 40 років зберігав їй вірність незареєстрованого шлюбу. Анна Шультгес була красивою, заможною дівчиною. Вона належала до однієї із знатних цюрських сімей, але почувалася нещасливою в рідному домі, та не знала материнської ніжності.

“Нанетті” було близько 30 років, як зустріла вона Песталоцці, він був на 8 років молодший за неї. Генріх негарний, небагатий і без професійної перспективи.

Вона добре знала труднощі, які перед ними були та особливо опір її батьків. Проте у Песталоцці Анна впізнала його добре серце, велике розуміння, та цінувала порядність Генріха. Анна Шультгес була першою, яка вихваляла “великі чорні очі” Песталоцці.

Вони доказували їй доброту його серці, велич розуму, його юність. Вона була перша, яка побачила в Песталоцці генія.

Після заручин Песталоцці був змушений залишити наречену для того, щоб відправитись на село для навчання. Для Анни почались довгі, тяжкі два роки тривоги та неспокою. У спільному прагненні до “досконалості” наречені намагаються підготуватись до майбутньої мети і подолати усі стійкі опори.

У вересні 1767 року Песталоцці за допомогою Лаватера прийшов до Йоганна Рудольфа Чіффелі для того, щоб провести на зразковому сільськогосподарському підприємстві Кірхберг у Бернській області сільське господарство сучасними методами.

Цей бернський житель займався вирощуванням конюшини і нової картоплі, яка тоді була завезена у Швейцарію. Він йшов “у ногу із століттям” і підняв бернське економічне суспільство. Він дозволив Песталоцці взяти участь у всіх його досвідах і підготував йому приємне місце проживання. Генріх мав намір зосередитись на вирощуванні овочів. Вирощування видів капусти у рідній області та фруктів обіцяло великий прибуток. Так як у Кантоні він не знайшов підходящого ґрунту для своєї справи, назавжди залишає місцевість. Він зважується їхати у Амте Айген, тоді належала до Берна, розташована на березі історичних замків: Брунедж, Вілдедж і Габсбург. Близькість річок Ааре і Реус вказували на благополучний збут його продукції, тому що торгові відносини фактично здійснюються по воді. З часом він побачив, що стан в країні легко покращити. Тільки виникло питання, звідки взяти капітал. З’явилась асоціація з банківським будинком Шультгес.

Щодо вирощування, то справа Песталоцці покращилася. Важливим є також те, що у час заручин Песталоцці був готовий продумати план, як здійснити додатковий заробіток для бідного населення і продовжити своє власне виробництво бавовнопрядства. Нарешті батьки Шультгес дали згоду і Анна та Генріх одружились в останній день вересня 1769 року. Проте весілля не святкувалось; наречений не повинен був забирати наречену із дому батьків; вона мусить сама прийти до “нової мами”. Вона отримала тільки свої плаття. Все-таки вони були вдячні,