Враження, яке не залишало особистість Песталоцці до його одруження, сформувалось ще на початку його розвитку. Вже тоді чітко вимальовуються його риси характеру: наївне походження, імпульсивна теплота, щедрість та готовність допомагати. Він перетворював свої переконання у дію. Він залишив шлях своїх однолітків, і пішов власною дорогою; він був оригінальним. Коли він хотів прийняти бідних дітей у свій будинок, і вчинив так згідно серця, яке повне любові.

Генріх Песталоцці завжди у русі; навіть будучи старим чоловіком, він є такий же рухливий, здатний до перемін і несподіваний як юнак.

Ця вічна юність є одною з головних рис Песталоцці. У Генріха з самого початку переважали етичні мотиви; в центрі його інтересів стоїть людина та її призначення.

Молода пара – Анна та Генріх жили на селі у Двом молодим людям було не легко привикнути один до одного у щоденному оточенні серед обмежених умов. Однак, Генріх та Анна не вважали сільське життя одиноким; до них приїжджали їхні друзі, тай вони теж відвідували сусідів, їздили у місто. Покращились стосунки з батьками Анни, вони посилали їм гроші та подарунки.

Песталоцці із наполегливістю поринув у свою роботу. Було розпочато будівництво нового будинку на березі Брунедж. Коли Песталоцці вирощував один вид конюшини та картоплю, значно піднялась якість та цінність ґрунту. Забудова мала також певні наслідки у соціальній сфері. Виникла суперечка Генріха із його сусідами щодо права на пасовище. Селяни були за те, щоб зберегти також старі дороги, які пролягали через маєток Песталоцці. Звичайно, Генріх виграв процес у суді, але втратив симпатію сільських жителів.

Нові методи були сприйняті міськими жителями насмішкувато та ворожо. Так сільськогосподарський експеримент Песталоцці зазнав невдачі.

Генріх ніколи не сприймав свою професію, як спосіб утримання своєї сім’ї, а почував себе відповідальним перед великим колом людей. У його новому оточенні цікавився він, в першу чергу, бідним населенням країни. Потрібно утвердити старі звичаї, ліквідувати нову небезпеку; люди повинні навчитись обходитись грошима; бідне населення потрібно виховувати. Опираючись на ці пункти, Песталоцці спрямовує свої зусилля на допомогу бідним у країні. В кінці 1773 року Генріх Песталоцці на новому подвір’ї створює промислове підприємство у вигляді великого будинку. Його маєток давав необхідні продукти харчування, а робочими силами були діти. Генріх давав можливість заробити бідним, безпритульним дітям шляхом власної роботи, як ткачі.

Притулок для бідних розвинувся на протязі наступних років до підприємства, яке охоплювало близько 50-ти людей. На ньому працювали прядильні та ткацькі майстри, слуги та служниці. Стосовно дітей, то це були хлопці і дівчата від шести до 18 років.

Підприємство не було ні фабрикою, ні школою, це була одна велика сім’я. На думку Песталоцці, керівником такої установи повинен бути батько свого дому, успіх його дітей у роботі, заробіток та доброчинність повинні викликати у ньому батьківську радість . Правильне формування людського серця є кінцевою метою таких закладів.

Та не всі діти відповідали Генріху Песталоцці відповідною вдячністю за його безкорисливу відданість. Багато з них так привикли до бідноти та ледарства, що не могли відмовитись від крадіжок та своєї жадібності; вони були не здатні до організованої діяльності.

Спроба промислової школи бідних дітей, яка сама себе утримувала, похитнулася. Однак цей заклад проіснував 5 років.

На той час Песталоцці повністю збіднів. На новому подвір’ї настали такі злидні, що сім’ї часто не вистачало на найнеобхідніше у житті. Пізніше Песталоцці розповідав: коли інші люди йшли до стола, він вибігав на поле і з’їдав кусок сухого хліба і запивав водою із струмка. На думку людей, Генріх із своїми грошима загубив віру в те, ким він дійсно був і що дійсно міг; його уникали навіть цюріхські друзі. Песталоцці переживав період важкої депресії. Також жінці Генріха було не легко. З роками їй дедалі важче було терпіти “розбещений бідний народ” у кімнатах свого власного будинку. Відомо, що жінка Песталоцці була довгий час хвора, і коли нарешті вона одужала, була втомлена та постаріла жінка, яка терпляче і повна любові витримувала не втомливість свого чоловіка, але її власну енергійність вже ніколи не повернути. Анна повністю пожертвувала собою заради Генріха.

Великою турботою в житті батьків був їхній єдиний син. Жан Жаквес народився 13. VIII, 1770 року, він був гарним, вродливим хлопчиком, але вразливий, без витримки та сили. В період його дитинства Генріх дуже інтенсивно ним займався і вів щоденник про його виховання. Батько дотримувався “природного” виховання, а мати повернулась до бюргерських поглядів і таємно навчала сина читати та писати. Згодом його віддали в школу до Мюнхаузена, а пізніше ним займались у торговельному будинку. Але і там він не робив успіхів, ним були не задоволені. Неблагополучний розвиток їхнього сина, на якого вони покладали великі надії, був для батьків болючим розчаруванням.

В той час, коли у маєтку панували хвороба хлопчика та гіркі злидні, одного дня (1780), як подарунок Бога, з’явилася допомога в образі молодої служниці – Лізабет Неф. Вона чула про гуманні прагнення Песталоцці і запропонувала йому свої послуги. Вона знову привела у порядок двір, піклувалася про сім’ю і так глибоко вплинула на Песталоцці, що він взяв її як зразок жіночого образу свого роману.

Існувала ще одна особа, яка стала близька сім’ї Песталоцці. На цей раз вона належали до високих кіл