Лук'яненко Левко Григорович, народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині в родині Грицька і Наталки Лук'яненків першим з чотирьох дітей: за ним Віктор, Олександр і Зіна.

Батько мали початкову освіту, були надзвичайно роботящі, а завдяки великій кмітливості до різного ремесла, уміли робити, мабуть, усе чисто, що тільки потрібне було в сільському житті: хату, рами, крити соломою дах, кросна, терницю, діжки, чоботи, воза, сани, кошики тощо, не кажучи вже про всі роботи в полі, в лузі, саду та городі. Були вельми небалакучі й відразу бралися до діла. Не боялися води, лісу, висоти, ночі в лісі та нечистої сили, але боялися начальників і воліли тікати від влади, аніж вести з нею перетрактації. Любили швидкість, широкі козацькі штани та спогади про козаччину. Вельми шанували знання і не раз замість пляшки горілки купували книжку. Позичивши граблі сусідці, боялися їй нагадати, щоб повернула, і, бувало, робили собі нові. Часом несли в кишені зернятка дичок і садили в лісі будь-де. На питання: “Навіщо садити не на своєму городі?” казали: “А нехай зросте. Не ми, так хтось інший колись з'їсть добру гнилку – все користь і приємність у лісі”.

Мати — цілковита протилежність батькові: роботу вміли поєднувати з балачками та поглибленим обговоренням серйозних проблем і не раз розмову вважали за важливішу річ від якоїсь роботи. Від природи розумні, мали чудову пам'ять, мислили логічно, були принципові і відстоювали не когось, а істину, того в селі їх називали “адвоката”. Мати порівняно освічені (училися в гімназії), любили художню літературу, і хоч читали мало — прочитане запам'ятовували на все життя. Дітей відвертали від поезії та прочотних книжок, повторюючи: “З віршів хліба не їдять. Учіте арифметику!” Любили співати і знали багато пісень. Гімн “Ще не вмерла Україна” почув уперше в дитинстві від матері. Ще частіше вони співали пісню “Я сьогодні щось дуже сумую...”, що і мені все життя вельми подобається. Із російських пісень мати співали:

“По пыльной дороге телега несется,

В ней по бокам два жандарма сидят,

Обвите оковы, дайте мне волю —

Я научу вас свободу любить...”

А з іншої російської пісні любили повторювати тільки кілька рядочків:

“Смелого пуля боится,

Смелого штык не берет”...

Уже в дошкільному віці Левко знав кільканадцять пісень і вельми любив співати. Якщо безмежна любов до пісні не пробудилася в ньому разом з народженням, тоді прищепили її йому мати. І якщо Україну любить більше життя, то пісня – велика частина Вкраїни.

1942 року на Великдень у святково причепуреній хаті мати запропонували поворожити сину на Псалтирі. Я загадав, і мати прочитали: „І омочиш руки твої у кров ворогів твоїх"... Удруге загадав, і мати прочитали: „Якщо не вмреш у 33-34 роки, житимеш 73 роки"... Левко Лук’яненко хотів ще загадати, та мати сказали: „Доволі!"

Хто ж ці вороги? Німці чи більшовики, що забрали в селян землю і перетворили їхнє життя на суцільний голод і муки?

За німців уперше в селі наїлися хліба. Німців чекали, зустрічали з хлібом-сіллю, і вони справді дали людям легше зітхнути. Люди в нашому селі ожили, повеселішали, оновилися, стали родичатися.

1942 року повернулися батько з полону – мати їх привели з Гомельського концтабору, і життя стало ще краще.

Осінь 1943 року. Сім'я письменника в саду, в окопі, бо наближається фронт. Від сусіднього села Півнівщини наступає Червона армія. Батько стояли в саду й дивилися, як по дорозі наближається сіра маса.

„Знову преться російська галайстра. Знову роби й роби. Знову дай і дай. Задурно. Знову голод і муки. Дітки, мої дітки, знову голодуватимете"...

У 1944-1953 роках Левко Лук’яненко перебував на військовій службі. 1953 року поступив на юридичний факультет Московського держуніверситету ім. Ломоносова, який закінчив у 1958 р.

Працюючи адвокатом, пише програму і створює Українську робітничо-селянську спілку. Мета — досягнення незалежності України конституційним парламентським шляхом.

У 1961 році КДБ арештовує 7 членів Спілки і засуджує Лук'яненка як автора програми і організатора Спілки до страти. Після 70-денного перебування у камері смертників вирок замінено п'ятнадцятьма роками ув'язнення. Восени 1976 року, після звільнення, відразу включається в політичне життя і стає одним із засновників Української Гельсінської групи. Наприкінці 1977 року знову арешт. Цього разу 10 років тюрми і 5 років заслання. З березня 1988 року очолює Гельсінську групу, яка згодом перейменовується в Українську Гельсінську спілку, а ЗО квітня 1990 року на установчому з'їзді — в Українську Республіканську партію.

Сьогодні патріарх сучасного національно-демократичного руху Левко Лук'яненко — провідний громадсько-політичний та державний діяч: Голова Української Республіканської партії, член Політичної Ради Руху, член Президії Народної Ради.