Для української передової інтелігенції того часу ідеалами були ідеали російської ліберальної чи соціалістичної інтелігенції. Вони щиро вірили, що звільнена Росія дасть свободу й Україні. На відміну від них Олена Пчілка добре розуміла, що ця течія загальноросійської демократії приведе Україну до загибелі. Ці погляди письменниці не зустріли розуміння з боку тих, хто її оточував, її вважали вузькою націоналісткою. Але сьогодні, з огляду на історичні події минулого століття, сміливість та одержимість великою ідеєю цієї сміливої жінки стає для нас зрозумілою і викликає захоплення й повагу.

Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у й' творчості, зокрема у прозі. Найчастіше письменниця звертається до жанру оповідання; також написала дві повісті „Світло добра і любові" (1886 - 1888; не закінчена) і „Товаришки" (1887), але визначила їх як оповідання. Малі літературні форми більше відповідали типу художнього мислення.Олени Пчілки завдяки своїм локальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізації ліричного бачення світу.

Перші прозові твори письменниці біли надруковані на початку 80-х років XIX ст. у львівському журналі „Зоря". Це були оповідання „Шгмаліон" (1884), „Забавний вечір" (1885), „Чад" (1886).

В оповіданнях „Пігмаліон" і „Чад" письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.

Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чому акцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року: „Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства - годі... Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в „Світлі", і в „Чаді" [8, с. 51].

Незакінчена повість „Світло добра і любові", на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань - пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень.

У повісті „Товаришки" провідною є тема емансипації жінки, її додатково поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні позиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначила сама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена „пора першого пробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя" [29, с. 19].

Для художньої структури повістей Олени Пчілки характерна
суб'єктивована розповідь від третьої особи з авторськими коментарями,
оцінками, ретроспективні відступи в описі передісторії життя головних
персонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в яких
виявляється світогляд персонажів. Письменниця приділяє увагу
психологічній мотивації вчинків - через відтворення роздумів персонажа у
формі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу.

Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питаннях добра і Зла, милосердя, цінності людського життя (Соловйовий спів", „Забавний вечір", „Рятуйте!"), проблемах стосунків у сім'ї („Пігмаліон", „Маскарад", „Біла кицька"), на проблемах школи і освіти („Півтора оселедця", „Золота писанка"), інтелігенції та народу („Чад", „За правдою"). Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ (,,Атришоки", „За двором", „Пожди, бабо, нових правів", „Збентежена зечеря"). Переважає суб'єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийом звертання до читача.

Загалом оповідання Олени Пчілки тяжіють до нарисового типу з розлогим описом подій. Творам нерідко шкодить уповільнений розвиток сюжету, переобтяженість другорядними подіями („Пігмаліон", „Маскарад", „За правдою", „Золота писанка"). Новелістичні оповідання „Соловйовий спів", „Біла кицька", які виявляють особливості прози рубежу століть — зображення події, опосередковане суб'єктивно-емоційним сприйняттям, майстерність психологічної деталі, * належать до художніх здобутків письменниці. У цих творах по-новому осмислено архаїчну форму оповіді від першої особи, помітною є поглиблена психологічність [15, с. 17].

Поетична спадщина є значною у творчому доробку письменниці. За
Г.Авраховим, „не будучи аж надто великим поетичним талантом, Олена
Пчілка під щасливу мить творчої наснаги сягала заповітних висот вічного
мистецького" [1, с. 142].

Поетичні твори Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у ж. „Зоря" надруковані вірші „Сердечні турботи" і „На любій розмові"; до альманаху „Рада" (т.1) включені вірші „Волинські спогади" і „Гульча", до другого тому (1884) - поема „Козачка Олена". 1886 року вийшла збірка поезій „Думки-мережанки". Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові „Перший вінок", журналах „Зоря" і ,,Рідний край". У другій половині 80-х років письменниця працює над поемою „Орлове ^гніздо". Значна частина поетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архіві письменниці.

Лірика Олени Пчілки