Показовим для особистісно орієнтованої лірики Олени Пчілки є звернення до громадянсько-патріотичної проблематики у жанрі ліричної медитації, глибоке проникнення в душевний стан людини.

Для лірики Олени Пчілки характерне звертання до проблем мистецтва в громадянсько-патріотичній штерпретації: утвердження активної громадянської позиції творчої особистості (лірична медитація „Минула молодість!.. Мов пісня прошуміла!.."), культуротворчої ролі мистецтва (поминальний вірш „Миколі Лисенкові", вірш-роздум „Слово").

Ліричний талант поетеси найповніше розкривається у настроєвій
виразності ритмічно-композиційній і образній майстерності елегій
(„Прощання", „Осіннє листя"), пісенних поезій („Та вже не ти!",
^октюрно"). Елегійність, пісенні прийоми поширені у всій медитативній
ліриці Олени Пчілки. Наспівність лірики Олени Пчілки виявляється і в
ритмомелодиці - широке використання інтонаційно гнучких і мелодійних
хореїчних форм, звукове багатство рими, динамічна строфіка з комбінацією
різноскладових рядків.

Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема.

Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній період творчості. У легендах Олена Пчілка охоче використовує античні та біблійні сюжети, мотиви, образи („Пророк", „Найперші діаманти").

У поемах ,Дозачка Олена" і „Орлове гніздо" постають події історичного минулого України. В поемі „Козачка Олена" першорядною є ідея соціальної активності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночого образу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов'язок у найширшому його розумінні. У поемі „Орлове гніздо" широко розгорнуто події політичного життя України другої половини XVII ст. У центрі твору - державна діяльність гетьмана правобережної України Петра Дорошенка, його прагнення здобути політичну незалежність України. [15, с. 14 -16].

Значний внесок Олени Пчілки і в розвиток української драматургії. Інтерес письменниці до. цього виду мистецтва у значній мірі зумовили культурно-громадські та дружні зв'язки із засновниками українського професійного театру М.Старицьким та М.Кропивницьким.

Драматичні твори Олени Пчілки були народжені бажанням поповнити небагатий на той час репертуар українських театральних труп, розширити тематичне коло української драматургії, обмежене сільською тематикою. Вперше на сцені представники освіченої частини українського суспільства, заговорили українською мовою. Здебільшого героями п'єс Олени Пчілки були представники української інтелігенції.. Треба зазначити, що це відбувалося тоді, коли," за ІФранком, „цензура не допускала на українську сцену драм, узятих із життя інтелігенції, на тій підставі, що української інтелігенції нема й не сміє бути" [8, с. 51].

Перу письменниці належать такі драматичні твори, як водевіль „Сужена - не огужена!" (1881), комедія „Світова річ" (І884), драма „Злочинниця" (1888), драма „Отрута" (не опублікована).

Вже у 1914 - 1920 рр. вона написала ряд п'єс для дитячого театру.

За висловом дослідниці творчості Олени Пчілки Любові Дрофань, у своїх драматичних творах письменниця „показує не тільки внутрішній психологічний конфлікт окремої особистості, а й еволюціонує у своєму письмі до соціально-філософських узагальнень." Так, „у драмі „Отрута" ... зображене середовище міщан, у якому навіть невинна душа зрештою перетворюється на лицеміра... Отрута національної деградації, а відтак і особистісної, вплинула на середовище освічених людей. Письменниця філософськи осмислює причини відкинення приналежності до своєї нації" [8, с. 53]. Як бачимо, і тут, в драматургії, як і в поетичних та прозових творах, на перший план висувається національна ідея.

Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитяча письменниця. 1918 р. вийшли друком п'єси „Весняний ранок Тарасовий" і „Казка Зеленого Гаю", у 1919 р. написана дитяча опера „Дві чарівниці" та збірка оповідань та віршів для дітей ,,Книжка-Різдвянка". Більшість дитячих п'єс Олени Пчілки, створених у 1917 - 1920 рр., було інсценізовано в аматорських гуртках Гадяча і Могелів-Подільського, але вони не друкувались.

Крім розглянутої багатої літературної діяльності, Олена Пчілка значну увагу приділила діяльності етнографічній та фольклористичній. До її творчої скарбниці увійшли такі праці: «Украинский народний орнамент. Вьішивки, ткани, писанки» (1876), «Отживающая или начальная форма «вертепной драмьі» (1883), «Украинские колядки (текст волннский)» (1903), „Про легенди і пісні" (1926), „Українські узори" (1927) та ін. Праця «Украинский народний орнамент» принесла Ользі Петрівні славу першого в Україні знавця даного виду мистецтва. І.Франко високо оцінив цю дослідницьку роботу і навіть звертався до Олени Пчілки з проханням написати статтю про українські народні вишивки: „Для сього, здаєсь, компетентнішого робітника над вас не знайду" [11, с. 83].

Слід зазначити, що цю роботу Ольга Петрівна не покидала все життя, її збірка „Українські узори" витримала п'ять видань. Збірник містив зразки ,3ипшвання, мережаних тканок і писанок". До видання, що складалося з ЗО великих таблиць дослідниця додала об'ємну наукову передмову з поясненням наукової вартості свого систематично укладеного збірника зразків народного українського мистецтва.

Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів'я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею в основному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо) вміщувались у збірниках М.Лисенка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Комарова та в часописі „Киевская старина" (,3ертеп", ,,Національні типи в українській народній словесності").

Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва і журналістики. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XIX ст. у луцьку вона організувала видавництво „Невеличкий гурток волинський", в 1880 р. упорядкувала й видала „Співомовки" Руданського. З 1881 брала участь у виданні літературного альманаху „Рада" (два випуски - 1883 і 1884). Разом з Н.Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературний альманах „Перший вінок".

З 1890-х