Роберта фон Маннергейма та його дружини Хелени, уродженої фон Юлін. Життя в Вільнюсі, було обмежене жорсткими правилами. Всі вели себе достойно і благородно. Вимагалось чітко вибирати фрази. Не позволялось шуткувати. (ред + хто це такі?)

Пращури Маннергейма прибули до Швеції, яка володіла тоді Фінляндією ще у ХVІІ сторіччі з Нідерландів. Його прадід Карл – Ерік був лідером Аньяльської ліги в кінці ХУІІІ ст. яка домагалася незалежності Фінляндії від Щвеції і проти абсолютиської влади короля Густава ІІІ Адольфа. Разом зі своїм начальником командиром піхотного полку Турку, полковником Южаном Еріком Хестеску він був засуджений шведським королем Густавом ІІІ Адольфом до страти за зраду Батьківщини. Проте майже всі вищі армійській офіцери, які були розквартировані в Фінляндії, поставили свої підписи під декларацію, яка об’явила незаконною почату королем війну проти Росії.3

Щоправда, завдяки королівському помилуванню життя Маннергейма було збережено. Коли Російська Імперія захопила Фінляндію на початку ХІХ ст., він же очолив делегацію станів новоствореного Великого Князівства Фінляндського, яка домовлялася з російським імператором Олександром І про статус країни у складі Росії, здобувши автономію з самого початку.

Його син і відповідно дід Карла – Густаф – Еміль (на честь якого і було названо онука) був головою Вищого Апеляційного суду Фінляндії і вченим-біологом, а його син і відповідно батько Карла – відомим поетом, письменником і підприємцем. Проте бізнесова діяльність графа виявилася цілком невдалою, він збанкрутував і виїхав до Парижа, де провів останні роки життя в колі богеми.

Маєтки батька було розпродано, і мати з дітьми змушена була жити в маєтку своєї мачухи. Коли її третьому сину Карлу – Густафу – Емілю – було чотирнадцять років, його мати померла, батька, який прожив ще 33 роки, він так ніколи більше і не побачив, і його освітою та вихованням займайся брат покійної матері Альберт фон Юлін.

І батькова, і материна родина належала до фінської аристократії шведського походження, їхньою рідною мовою була шведська. Шведи захопили країну ще у ХІІ сторіччі і на початку ХІХ ст. фінську мову було практично витіснено з усіх сфер культурного вжитку – нею розмовляли лише селяни, які, втім, скидали 80 відсотків населення країни.1 Не випадково, що першим пунктом вимог чи побажань громадян Фінляндії, які прадід Карла намагався узгодити з російським імператором Олександром І, було затвердження шведської в якості єдиної мови адміністрації і суду у новоствореному Великому Князівстві.12

Національне фінське відродження почалося лише в середник ХІХ сторіччя, і першою реакцією на це з боку шведської громади став випрошений в російського імператора Миколи І указ від 1850 року, за яким заборонялося видання книг фінською мовою.

Симптоматично, що лише за рік до народження майбутнього керівника Фінляндії, у 1866 році, фінській громаді вдалося домогтися запровадення у початкових сільських школах викладання фінською мовою нарівні зі шведською. В цьому плані необхідно відзначити і те, що зараз деякі фінські ультрапатріоти історики намагаються довести, що родина Маннергеймів були фінномовними ще з початку ХІХ ст. і користувалися нарівні шведською і фінською мовами, проте це, на думку авторки даної роботи, виглядає щонайманьш сумнівним і не підтверджується наявними джерелами.

Принаймні, у 1918 році, коли Маннергейм повернувся до Фінляндії, він мав величезні труднощі у спілкуванні фінською та й потім, до самої смерті, розмовляв першою державною мовою країни з великим акцентом, припускаючись багатьох помилок.23

Проте як би там не було, середню освіту Маннергейм здобував шведською і російською – і в Гельсінському приват ліцеї у 1874-1880 роках, і в гімназії в Гаміні у 1881-1882 роках і в Гмінському кадетському корпусі у 1882-1886 роках. Щоправда, з Кадетського корпусу майбутнього маршала Фінляндії було з ганьбою виключено за численні порушення дисципліни. Лише наступного року він екстерном склав випускні іспити у Гельсінському приват ліцеї і, отримавши атестат про середню освіту, зробив другу спробу військової кар’єри.

Хоча ще в 1878 році у складі російської армії було створено окремі збройні сил автономної Фінляндії, молодий аристократ не палав бажанням служити у цьому провінційному корпусі. У 1887 році двадцятирічний Маннергейм вступив до одного з найпривілейованіших юнкерських училищ Росії – Миколаївського кавалерійського у Санкт-Петербурзі. Так розпочалася його тридцятирічна військова служба в армії Російської імперії.

У Санкт-Петербурзі юнкер Манергейм вже не бешкетував і через два роки з відзнакою закінчив училище, отримавши звання корнета. Прослуживши два роки в Польщі, Маннергейм повернувся до Петербурга і став корнетом Лейб-гвардії її Імператорської Величності Кінногвардійського полку – одного з найпривілейованіших полків російської гвардії.1

Наступного року він одружився з Анастасією Араповою - донькою генерал-майора від кавалерії Миколи Арапова, від шлюбу з якою він мав двох дочок, Анастасію та Софію. Аристократичне походження та вдалий шлюб сприяли блискучій столичній кар’єрі гвардійського кавалериста, натомість стримував її лише брак коштів, оскільки гвардійська молодь, як правило, жила набагато “ширше”, аніж це дозволяла порівно скромна платня молодшого офіцера. До речі, Маннергейм з Фінляндії ніякої матеріальної підтримки не отримував. Вирішальне ж значення у кар’єрі відіграли його особисті якості – розум, лідерські здібності та відвага на полі бою. Гвардії поручик Маннергейм стояв у почесному караулі під час коронації останнього російського імператора Миколи ІІ.