Зі свого боку, Радянський союз перш за все хотів виграти час, щоб встигнути якнайкраще підготуватися до війни. До того ж його збройні сили за рік до цього, навесні 1938 р., зв’язав збройний конфлікт з японцями, що увірвалися на Далекий Схід із Маньчжурії. На весні 1939 р. японці напали на Монголію, куди були направлені значні сили Червоної Армії. Восени Японія під тиском Німеччини пішла на перемир’я.

1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу. Через два дні спочатку Франція, а потім Великобританія оголосили Німеччині війну. Фінляндія, як і інші скандинавські країни заявила про свій нейтралітет щодо всіх учасників „великої війни”. Польща була зломлена за два тижні і вся компанія закінчилася протягом місяця. 17 вересня СРСР окупував східні області Польщі. Потім надійшла черга Прибалтики. Наприкінці вересня – на початку жовтня СРСР примусив Естонію, Латвію й Литву погодитися зі створенням на їх території радянських військових баз і підписати договори про взаємну допомогу2.

5 жовтня 1939р. Уряд Фінляндії отримав запрошення направити до Москви своїх представників для обговорення „Конкретних політичних питань”. Події в Прибалтиці наочно показали, що чекає на Фінляндію. Тільки-но було отримано запрошення прибути на переговори, за пропозицією Маннергейма частини фінської регулярної армії були перекинуті на Карельський перешийок на допомогу прикордонним військам. 10 жовтня розпочалися надзвичайні навчальні збори резервістів, що по суті означало мобілізацію всієї армії. Важко переоцінити значення цих навчань для забезпечення успіху в майбутніх оборонних битвах.

Уряд призначив своїм представником на переговорах у Москві досвідченого політика Ю.К. Паасіківі, який добре знав Росію. 2 жовтня 1939 р. він відвідав у Москві Сталіна і Молотова й почув вимоги СРСР. Для надання безпеки Ленінграду Фінляндія мала здати Радянському Союзу в оренду півострів Ханко під військову базу і поступитися островами Фінської затоки, значною частиною Карельського перешийка і фінляндською частиною Рибальського півострова у районі Петсамо. Як компенсацію СРСР мав передати Фінляндії удвічі більші, але майже не обжиті території у Східній Карелії. Відповідно до інструкції уряд Паасіківі відкинув усі вимоги радянського керівництва і повернувся до Гельсінкі.

21 жовтня Ю.К. Паасіківі знову вирушив на переговори до Москви, цього разу з міністром фінансів Вяйне Таннером. Інструкції уряду їм були надані аналогічні - в жодному разі не йти на поступки. Фінни вирішили, що можна було тільки говорити про „випрямлення” Куоккамської закрути на Карельському перешийку і про деякі дрібні віддалені острови Фінської затоки. Проте вже на початку переговорів Сталін жорстко зазначив, що вимоги СРСР мінімальні, і тому не варто торгуватися.1

Після повернення до Гельсінкі Ю.К.Паасіківі сподівався, що уряд піде на деякі послаблення у територіальному питанні. Маннергейм був тієї ж думки, оскільки вважав, що втягування у війну з СРСР напевно

_________________

1 Фінляндія: Зб.наук.ст.-Гельсінки,1999.-С.381.

означало б кінець незалежності Фінляндії. Але уряд не поступився. Особливо різко виступили міністр закордонних справ Еркко і міністр оборони Ніукканен, який сам був карелом.

Вони покладали великі надії на допомогу Швеції, однак щодо цього не було жодних гарантій. І на зустрічі глав держав і міністрів закордонних справ країн Північної Європи у Стокгольмі 18-19 жовтня 1939 р. Президент Калліо і міністр закордонних справ Еркко отримали від прем’єр-міністра Ханссона однозначну відповідь: у данній конкретній ситуації Швеція не зможе допомогти Фінляндії.

31 жовтня Паасіківі і Таннер знову вирушили до Москви. Останні напутні слова, сказані Еркко Паасіківі, були такими: ”Забудь, що СРСР – велика держава!”. Це показує, наскільки азартну гру вело вище зовнішньополітичне керівництво Фінляндії. З іншого боку (і так імовірно, це можна було б потім і розцінювати), згода з територіальними претензіями СРСР мало б фатальна наслідки. Коли Паасіківі і Таннер вже їхали в поїзді до Москви була обнародувана промова Молотова, в якій він детально роз’яснив територіальні претензії СРСР, таким чином поставив весь свій авторитет на політичний кін. Еркко хотів відразу ж відкликати учасників переговорів, але ті вирішили продовжувати свій шлях до місця призначення.1

Коли Паасіківі і Таннер зустрілися у Москві зі Сталіним, той несподівано сказав, що готовий відмовитися від вимог щодо зміни кордону на Карельському перешийку і від Ханко. Замість цього він запропонував Фінляндії надати СРСР якірну стоянку у Лаппохя

_________________

1 Screen, J.E.G. Mannerheim: The Years of Preparation. London 1970, 1993.- Р. 243 (в списке 1970 год)

неподалік Ханко і один із сусідніх островів. Ці пропозиції Паасіківі також довелося відкинути, оскільки Еркко у своїх інструкціях, відправлених до Москви, заборонив домовлятися як про ближні до Ханко острови, так і про створення радянських військових баз у будь-яких інших містах.

Остання нарада, на якій був присутній Сталін і Молотов, відбулася 9 листопада. Через чотири дні переговори були остаточно перервані. Після того політичне керівництво Фінляндії зітхнуло з полегшенням. Багато хто з членів уряду взагалі вважав, що СРСР лише блефує. Дивний та нереалістичний оптимізм Фінського уряду на мить примусив громадян повірити, що гірше справді позаду1.

Маннергейм вважав політику уряду безвідповідальною, а зниження готовності Фінляндії до оборони настільки вивели маршала з рівноваги, що він знову подав прохання про відставку2. Маннергейм обґрунтував своє рішення у пам’ятній записці, де критикував уряд за погане керівництво зовнішньою політикою і зневажливе ставлення до підтримки готовності до оборони3. Відставці Маннергейма перешкодила криза, викликана подіями у селі Майніла. (чье єто село?)26 листопада Радянський Союз організував провокацію, відому під назвою „Вистріли в Майніла”. Ввечері того ж дня