Молотов запропонував уникнути провокацій в подальшому і заради цього відвести фінські війська від границі на 20-25 кілометрів. У фінській відповіді наступного дня говорилося, що постріли були здійснені не з фінської сторони. Фінські прикордонники встановили місце, де пролунав вибух. Він відбувся в 800 метрах від лінії кордону на відкритій поляні поблизу села Майніла. Одночасно вони з допомогою ліній, проведених від трьох спостерігаючи пунктів, визначили, що вистріли були здійснені з південно-східного напрямку з відстані в 1,5-2 кілометра від місця вибуху, що було зі сторони Радянського Союзу. Дані спостереження прикордонників занесли в журнал. На підставі цього фінський уряд самим рішучим чином відхилив протест радянського керівництва, проте заявив про свою готовність до переговорів відведення військ від кордону на відстань яка буде узгоджена. В подальшому було запропоновано, щоб перед прикордонними експертами поставили завдання розслідувати інцидент в відповідності з договором, укладеним між Фінляндією і Радянським Союзом від 24 вересня 1928 р. 26 жовтня на Карельському перешийку відбулася зустріч Маннергейма з генералом Неноненом. Ненонен завірив Маннергейма що артилерія повністю відведена за лінію укріплень, звідки ні одна батарея не в силах здійснити вистріли за лінію кордону. До речі, під час війни 1941-1944 років полонені радянські вояки детально описали, як була організована ця незграбна провокація, на що звертає увагу Манергейм.1

27 листопада Молотов проінформував фінського посла, що радянський уряд більше не вважає себе зв’язаним договором про ненапад. На фінську пропозицію про спільне дослідження інциденту з пострілами в Маінила керівництво СРСР ніякої уваги не звернуло, але почало доводити, що уряд Фінляндії попросив відвести радянські війська на 25 кілометрів від кордону.

29 листопада Молотов висунув звинувачення в тому, що фінські збройні сили, „як відомо”, продовжують вести воєнні дії не тільки на Карельському перешийку, але й на інших територіях. Підсумок був невтішним: радянський уряд вважає за потрібне розірвати дипломатичні відносини з Фінляндією.

Не дивлячись на це, уряд Фінляндії ще раз звернувся до радянського уряду з пропозицією про розв’язання суперечностей на основі параграфу 5 договору про ненапад. Одночасно було повторено, що Фінляндія готова відвести війська на Карельському перешийку на таку відстань від Ленінграда, що їх ніяк не можна буде вважати загрозою місту. На цю ноту Радянський Союз відповів вогнем. Фінські пограничними в районі Петсамо уже 29 листопада стали об’єктом нападу, а рано 31 листопада 1939 року росіяни переважаючи силами приступили до операцій на суші, на морі й у повітрі. Тепер кожному фіну стало зрозуміло, що їх націю чекає важка боротьба.1

30 листопада 1939 року раптово на фінські міста посипалися бомби, які принесли смерть і розруху.

_________________

1 Jagerskiold, Stig. Mannerheim: Marshal of Finland. London and Mineneapolis 1986.-482p. (дать конкрет. Р.

Радянським літакам вдалося непоміченими підійти до Хельсінкі із Естонії і скинути свої бомби, маючи на меті перш за все вивести з ладу порт Хіеталахті, центральний залізничний вокзал, а також аеропорт Маіли1.

Ранком того ж дня, після артпідготовки радянські війська перейшли Карельський кордон на всіх головних напрямках. Поряд з цим Маннергема проінформували, що військово-повітряні сили противника провели розгромні нальоти на провінційні міста та інші населені пункти. Потім Маннергейм побував в генеральному штабі і вислухав останні повідомлення, після цього вирушив до президента, який прийняв його, залишаючись серйозним і спокійним. „Я проінформував його про те, що після нападу противника на країну, точно не буду вимагати своєї відставки, якщо президент і уряд будуть потребувати моїх послуг.” Президент подякував Маннергейму й попросив зайняти посаду головнокомандувача. Це рішення було затверджене того ж ранку на засіданні уряду.

Перед тим як військові дії розгорнулися, радянський уряд ще раз виклав свої козирі на стіл, за допомогою яких була надія ослабити фінську оборону і розкласти фінський внутрішній фронт. 1 грудня 1939, тобто вже на другий день після війни, радянське Інформбюро повідомило, що в місці Терийоки було сформовано „Народний уряд демократичної республіки Фінляндія”. Головою уряду був обраний лідер фінських комуністів, член Секретаріату Комінтерну О.В.Куусінен.

Щодо воєнної підготовки, то фіни були значно слабші свого противника. Але наближалася зима, і це давало надію, що сніг і морози дадуть фінським військам перевагу в якості, а короткі дні вирівняють диспропорцію в авіації. Матеріальна підготовка фінської армії до війни була досить недостатньою, спорядження для боротьби з танками практично були мінімальними: декілька батарей важкої і зенітної артилерії. Нестача боєприпасів і пального на складах, як це можна було побачити із таблиці де показано, на який час їх могло б вистачити в ході війни:

Патронів для рушниць, автоматів і кулеметів - на 2 місяці.

Снарядів для мінометів калібру 81 мм – на 22 день.

Снарядів для польових пушок калібру 76 мм – на 21 день

Снарядів для польових гаубиць калібру 122 мм – на 24 дня

Снарядів для важкої артилерії – на 19 днів

Пального, змазуючи матеріалів – на 2 місяці

Авіаційного пального – на 1 місяці1

Бойові засоби авіації не досягали навіть половини штатної чисельності, резервних літаків не було зовсім. Нестача засобів