Що стосується обмундирування і спорядження, то його було лише 80% від норми, в зв’язку з чим польова армія на пункт свого зосередження перебувала більшою частиною в цивільному одязі, а потреба в наметах була задоволена лише в самому малому ступені. Така ж ситуація склалася і з медикаментами, але це компенсувалося запасами із складів. Фінський Червоний хрест зміг передати в розпорядження армії 10 сучасно обладнаних сучасних польових шпиталів і величезну кількість медпрепаратів.

Слабкою і недостатньою була організація промисловості, яка несла відповідальність за поповнення медичними матеріалами. Ще в 1931 році союз оборони виступив з потребою значного збільшення виробництва на державному патронному заводі, але плани збільшення виробництва до 20 мільйонів патронів в місяць так і не вдалося виконати до самого початку війни. Також не було завершено і розширення державного порохового заводу, реорганізацією заводу по виробництві гвинтівок: тільки після підписання миру там стали випускати напівавтоматичну протитанкову зброю калібром 20 мм, які були необхідні під час Зимової війни1.

Порівняно кращою була ситуація на державному артилерійському заводі, особливо після того, як його перевели в Ювяскюля, де він частково розташувався в скелі, яка витримала бомбові удари. Приватна промисловість в деякому ступені також сприяла ліквідації недоліків.

Диспропорція сил стає ще більш зрозумілою, якщо порівняти чисельність і вогневу міць фінської і радянської дивізій. Чисельний склад фінської дивізії – 14200 чоловік, чисельність же радянської дивізії – 17500 чол. В останній було два артилерійських полки (в фінській - один), один протитанковий дивізіон (в фінській – жодного) і одна рота протиповітряної оборони (в фінській – жодної).

Вогняну міць дивізій чітко видно з наступної порівняльної таблиці:12

Зброя на дивізію | Фінляндія | СРСР

гвинтівок | 11000 | 14000

автоматів | 250

ручних кулеметів | 250 | 419

кулеметів (7,62 мм ) | 116 | 200

кулеметів ( 12,7 мм) | 6

Зенітних кулеметів (чотирьохствольних) | 32

ручних гранатометів | 261

мінометів (81-82 мм) | 18 | 18

гармат (120 мм) | 12

гармат (37-45 мм) | 18 | 48

гармат (75-90 мм) | 24 | 38

гармат (105-152 мм) | 12 | 40

По кількості автоматів см табл.?)( і мінометів радянська дивізія в середньому в двоє, а по кількості артилерії – втроє переважала фінську. Якщо врахувати, що у радянських військ були ще окремі танкові підрозділи, солідний артилерійський резерв верховного головнокомандування, а також необмежена кількість боєприпасів і перевага в повітрі, то диспропорція стає ще більшою. Єдиними укріпленнями, про які варто згадати, були форти берегової артилерії, які прикривали фланги головної оборонної лінії на березі Фінської затоки і Ладозького озера.

На початку було сформовано 8 повноцінних дивізій, на кінець жовтня, коли основна частина військ прикриття Карельського перешийку (1-а і 2-а бригади) були звернені в одну дивізію, їх число досягло 9-ти.

Групування польової армії на початок війни були наступні:1

Армія Карельського перешийку в складі шести дивізій, зведених в два армійських корпуси – 2-й і 3-й.

Резерв головнокомандування (6-ю дивізією), дислокований на території Сімола – Кайплайнен – Лумякі, він був готовий відбити висадку десанту противника на територію між містами Виборг і Котка.

4-й армійський корпус на фронті довжиною близько 100 кілометрів північніше Ладожського озера.

На останній частині фронту протяжністю близько 1000 кілометрів до Північного Льодовитого океану оборонялись лише окремі роти і батальйони. Вони стали основою тих оперативних груп, які були з часом створені – головним чином, із резервних частин, зібраних в центрах концентрації поповнення.

В провінції Похьойс-Похьянмаа був кістяк для формування 10-ї дивізії – два піхотних полки 25-й і 27-й, з досить значним озброєнням. Вони також входили в резерв головнокомандуючого1.

Поповнення польової армії і формування нових підрозділів входило в завдання трьох дивізій, штаби яких знаходилися в Рахимяки, Оулуі Піексямяки. Озброєні були лише частково. Ставка головнокомандуючого була розташована в Міккелі , на тому ж, до речі, місці де вона дислокувалася в 1918 році на останньому етапі визвольної війни.

Події радянсько-фінської війни розпочалися нападом СРСР на Фінляндію. Цю війну так і вписали в історію під назвою Зимова війна. Початком цієї війни стали військові події на Карельському перешийку, який сотні років був воротами для нападу на Фінляндію.

Завданням армії Карельського перешийку, головнокомандувачем якої був генерал Естерман, було не дати противнику проникнути до країни. Армія складалася із 6-ти дивізій, розташованих від Фінської затоки через озера Куолемаярви і Муолаанярви до р. Вуоксі, далі в напрямку Суваето і до Ладозького озера вздовж річки Тайпапенйокі. На 70-ти кілометровому фронті від Фінської затоки до Вуоксі оборонялись чотири дивізії 2-го армійського корпусу, керував яким генерал-лейтенант Ехвіст. Смуги оборонних дивізій становили 10-25 кілометрів по ширині.

На східній частині Карельського перешийку в неприливній смузі протяжністю 56 км. Тримали оборону дві дивізії 3-го армійського корпусу, командував яким генерал-майор Хейнріхс1.

З 3 по 11 листопада Маннергейм дав наказ генерал-лейтенанту Естерману створити такий склад військ, який зумів би по можливості забезпечити ефективну оборону між кордоном і головною лінією оборони, тобто прикордонної зони. Склад військ був досконало ознайомлений з прикордонною зоною, і в їх підготовку входило навчання проведенню. Активних стримуючих боїв на перешийку.

Всупереч вказівкам Маннергейма бої почали вести дуже слабкими силами, що зробило не можливим довготривалу затримку противника. В наслідок цього фіни втратили блискучу можливість наносити ще