Бої під Толваярві і Суомуссалмі, стали найбільш значними, та відіграли вирішальну роль в піднятті морального духу народу в часи війни. Маннергейм в своїх мемуарах зазначає, що на Карельському перешийку, фіни виграли „перший етап” війни. Фіни змогли сконцентрувати польову армію на позиціях і вести стримані бої, під час яких противник не зміг перешкодити фінській армії відвести перший ешелон військ на головний оборонний рубіж.

„Другий етап” – грудневі бої на відбиття наступу - також ознаменувалися перемогою фінів12. 1 лютого розпочався наступ на Сумму. 6 лютого відбувся справжній генеральський наступ. Головний удар наносили в напрямку Виборга, особливо на ділянці Сумма. (чей наступ?)

11 лютого наступальні операції противника розвернулись на всій ширині Карельського перешийка, але і тут противнику не вдалося повністю виконати заплановане, тому, що в районі Сумма були досить міцні укріплення, і тому головний удар був перенесений північніше, на напрямок Лехті. Радянські війська розбивали один за одним опорні пункти, поки не поглибили прорив до одного кілометра. 12 лютого напад було продовжено, але оборонні лінії вистояли.

13 лютого радянські війська розпочали новий наступ на оборонні укріплення в районі Лехті. Спочатку атаки були відбиті, але після того, як 500 танків прорвалися майже до розвилки доріг, які ведуть до Лехті, ситуація для фіннів стала критичною. 14 лютого також були втрачені залишки оборонної лінії на кордоні Лехті, але ворогу ще не вдалося проникнути в глибину країни. Після цього противник 15 лютого перейшов в наступ проти угрупування військ, які обороняли дорогу на Кямяря і ввечорі прорвав оборону. А відведення сил прибережного флангу значно полегшив вогонь батарей з Койвісто. Тільки 21 лютого, коли відведення прибережного флангу було завершене, був відданий наказ про відступ сил з Койвисто.Одночасно з атаками на проміжну позицію продовжувалися затяті бої і в районі Тайпале1.

Самим гіршим наслідком відводу військ було те, що у противника з’явилася можливість погрожувати фінським комунікаціям, які проходили через Виборгську затоку. Це означало збільшення довжини фронту на 30 км.

19 лютого генерал-лейтенант Естерман звернувся з проханням про відпустку по хворобі і на посаді командира 3-го армійського корпусу його замінив генерал-майор Хейнріхс, якому відразу ж було присвоєно звання генерал-лейтенанта. З початку війни він успішно керував обороною північної частини Карельського перешийка і проявив себе в самих критичних моментах людиною з міцними нервами. Генерал-лейтенанта Хейнріхса замінив на посту генерал-майор Тальвель, а командиром групи в Айтойокі назначили полковника Паярі. В Зузку зі зміною цих командирів був здійснений план перегрупування сил на середній ділянці Карельського перешийку. (какая у тебя тема – не забыла? Причем тут эти полковники-генералы. Где Маннергейм?)

В зв’язку з недостатньою кількістю сил відбулась все більша і більша. Необхідно було враховувати в якості додаткового фактору і добровольців з інших країн.

Із Швеції на цей раз прибуло близько 8 тис. добровольців. З Норвегії прибуло 725 добровольців, які влилися в швецький батальйон. 800 датчан вже були в Фінляндії і готувалися виїхати на фронт. Угорщина, де адмірал Хорті проявив ініціативу по формуванню груп добровольців, опинилась попереду усіх і там записалося 25 тис. Чоловік. Угорський уряд в зв’язку з небезпечним становищем країни порахував за можливе передати фіннам лише 5000 чоловік. Загальна ж кількість закордонних добровольців, які прибули в Фінляндію під час радяно-фінської війни, складала близько 11500 чоловік.1 12 лютого був виданий відповідний наказ, щодо зміни військ на фронті Салла, яке розпочалося 22 лютого .

1 березня всі фінські війська під Виборгом були об’єднані в Тимчасову берегову групу. 4 березня радянські війська розпочали загальний наступ через кригу Виборзької затоки. Проте радянські атаки в період 4-8 березня були відбиті вогнем фінських берегових батарей, які наносили величезні втрати, особливо полкам, які наступали цільними колонами з острова Суурсаарі (Готланд). Ці атаки почали хвилювати фінів. Також необхідним стало як найшвидше реорганізувати оборонні узбережжя. 7 березня було угрупування керівництва військами, яке несло назву „група Хаміна”, керувати яким доручили генералу-майору Ханнелу.

13 березня 1940 року після безперервних 105-денних боїв, фінські збройні сили на цей раз виконали до кінця своє завдання. В цей же день Маннергейм підписав наступний наказ, адресований армії, але насправді він виявився зверненням до всього фінського народу. Наказ який передали по радіо, сповістив на стінах усіх церков країни: „Солдати славної Фінляндії!...”1. Таким чином етап 3-місячноїт війни завершився. Воююча без союзників Фінляндія зберегла свою незалежність, передавши Радянському Союзу Карельський перешийок і ряд островів в Фінській затоці.2

Таким чином з цього розділу ми бачимо офіційно визнану незалежність двох держав. Початок запеклих війн між „Червоними” і “Білими”, а також Маннергейма, який на службі у Фінляндії, іде на сутички проти своїх колишніх товаришів по зброї. Однак з трагічних, але й разом з тим і героїчних сторінок історії Фінляндської держави, яка на весь світ, але перш за все Радянському Союзу, продемонструвала мужність і витривалість фінського народу у боротьбі за свою незалежність.

Уля – я тебе уже говорил 20 раз, если не больше, что сейчас пещерный антисоветизм не в моде. Почитай свой опус о войне – выходит полная ерунда. Финны –