РОЗДІЛ ІІІ. Карл густав манер гейм на чолі фінської держави, та завершення його політичної кар’єри

(дать по змисту)

Не дивлячись на мирний договір, СРСР продовжував тиск на Фінляндію. Відчуваючийся фінами страх посилився після приєднання до СРСР країн Балтії в серпні 1940 року. Фінляндія виявилася повністю відрізаною від західних країн, а Швеція зберігала нейтралітет. Саме в цей час фінське керівництво починає схилятися до більшої співпраці з Німеччиною.1

Наприкінці травня 1941 року, військова делегація Фінляндії, очолювана генерал-лейтенантом Хейнріксом на запрошення Гітлера відвідала Зальцбург і Берлін. Під час цією поїздки фінам стало зрозуміло, що вже в червні Німеччина нападе на СРСР. У цій ситуації вище керівництво Фінляндії зробило свідомий вибір – вирішило взяти участь у військовому поході Гітлера. Інший можливий варіант, тобто відмова від співробітництва, у гіршому випадку мав би наслідком перетворення Фінляндії на поле битви між Німеччиною і СРСР. Крім того, тісні військові контакти з Німеччиною в останні місяці та обізнаність з її військовими секретами робили відмову настільки нереальною, що про неї в тодішньому фінському керівництві серйозно ніхто і не замислювався. На початку червня Фінляндія повідомила Німеччині свої умови участі у війні – забезпечення незалежності Фінляндії, Німеччина мала перша напасти на СРСР, Фінляндія не мусила починати військові дії, поки їх не почне СРСР21 При цьому уряд сподівався, що громадська думка підтримує вступ Фінляндії у війну проти СРСР на боці Німеччини.

Німці почали перекидати свої війська до Північної Фінляндії у перших числах червня. Фінляндія розпочала передислокацію військ на позиції прикриття 10 червня 1941 р. Через тиждень головні сили армії отримали наказ про мобілізацію. Вже 14 червня німці повним ходом вели мінування акваторії Фінської затоки. Фіни приєдналися до них лише 24 червня, тобто після 22 червня 1941 р., коли Німеччина напала на СРСР. У своїй промові по радіо Гітлер з пафосом заявив, що німецькі солдати б’ються на берегах Північного Льодовитого океану „у союзі зі своїми фінськими товаришами”. У відповідь фінське політичне керівництво негайно спростувало це повідомлення, заявивши про нейтралітет Фінляндії та зайнявши вичікувальну позицію відносно дій СРСР. Після того як в червні росіяни нанесли по чисельним об’єктам Фінляндії бомбові удари, які за великим рахунком були спровоковані діями німецької авіації, прем’єр-міністр Рангель констатував, що країна знову знаходиться в стані війни з СРСР.1

Боєздатність фінської армії, оснащеної німецькою зброєю влітку 1941 року була цілком іншою, ніж восени 1939р. В Фінляндії була проведена перша мобілізація, у порівнянні з іншими країнами-учасницями війни. На наступальному етапі війни у неї взяли участь півмільйона бійців. Це стало можливим тому, що на різних допоміжних роботах, а також в обслуговувані і постачанні армії брали участь майже 150 тис. членів жіночої організації „Лоттав Свярд”.

__________________

1 Зимняя война 1939-1940. Книга первая. Политическая история.-М.,1999.-С.182.

На цивільній службі також здебільшого були зайняті жінки. Протягом усієї війни 1941-1944 рр. фінський уряд дотримувався тези про „окрему війну”1. Фінляндія була не союзницею Німеччини а „соратницею в боротьбі”. Принаймні ворог у них був спільний і напад вони підготували також спільно. Лінія фронту була поділена за водною системою річки Оулуйокі. У північній Фінляндії відповідальність за ведення бойових дій взяла на себе Лапландська армія німців, яка складалася з 6-ти дивізій. Фінляндські війська (дві дивізії), розташовані в Північній Фінляндії, в оперативному плані підлягали німецькому командуванні.

Наприкінці червня 1941 року головні сили фінляндської армії ще раз зазнали перегрупування, в наслідок чого у Північній Карелії була сформована Карельська армія з 5-ти дивізій і 3-х бригад. Командувати цими об’єднаннями головнокомандувач Манергейм доручив генерал-лейтенанту Еріку Гейнріксу. На Ладозі у фінів було три, а на Карельському перешийку чотири дивізії В СРСР в червні 1941 р. на Фінляндському фронті було введено в дію загалом 17 дивізій. (на Карельському перешийку 7, У Приладозькій Карелії – 4 і на Біломорсько-Мурманській ділянці - 6)2 На момент наступу фіни навіть мали на своїй ділянці фронту перевагу в живій силі.

Уряд не робив офіційних заяв про те, що Фінляндія переслідує у війні свої особисті цілі, відмінні від цілей Німеччини. У будь-якому випадку фіни щонайменше прагнули повернути території, втрачені за Московським мирним договором. Тому загалом війну вважали „війною-спокутою” і продовженням Зимової війни, або війною-продовженням.

Ще на початку військових дій у колах, як політичного, так і військового керівництва обговорювались різні варіанти майбутнього східного кордону Фінляндії. З п’яти варіантів, налічених генеральним штабом, найдальший кордон був проведений на схід від Онезького озера. Найкращою зі стратегічної точки зору альтернативою вважали кордон через три перешийки між Фінською затокою, Ладозьким і Онезьким озерами і Білим морем.

Спільні військові дії фінів і німців розпочалися в Північній Фінляндії наприкінці червня – на початку липня 1941р. Вже 29 червня фіни порушили кордон, встановлений Тартуським мирним договором у районі Петсамо. Однак наступ на Мурманськ загальмувався ще у перші дні війни. На початку липня 2-тя дивізія зі складу армійського корпусу генерал-майора Сііласвуо, перейшла кордон і розпочала наступ двома групами з Куусамо і Суомуссалмі у напрямі Лоугі та Ухті. Група, яка розвила наступ північніше, прямувала до Мурманської дороги. Фіни швидко