Кащенко М.Ф. зацікавила ідея про можливість садівництва там, де його не існувало, де зовнішні умови не були сприятливими для нього. Таким чином, акліматизація фруктових та частково квіткових рослин на науковій основі стали улюбленою справою Кащенка, навіть відпочинком від зоологічної роботи.

Кащенко полюбив Сибір і прагнув пробудити її природні сили. Йому, як біолога, ближче всього були інтереси сільського господарства. Він разом з агроном Бажаєвим організовує Томський відділ московського товариства сільського господарства, існуючого до цього лише на бідазі. Кащенко одностайно обирають головою товариства. На перших загальних зборах відділу 16 квітня 1897 року Кащенко виступає з програмною доповіддю: «О некоторых сторонах предстоящей деятельности Томского отделп Московского общества сельского хозяйства». Він видає дві праці відділу і в подальшій роботі домагається в перетворення його в самостійне Західно- Сибірське товариство сільського господарства. Саме через це товариство Кащенко пропагував сільськогосподарські знання серед населення Томська. Товариство стало видавати журнал «Сибирский землевладелец», зацікавлюючи до участі в ньому кореспондентів з міст. При участі професорів Томського університету і громадських діячів Томська Кащенко організовує цикл публічних лекцій по різних питаннях згідно потреб населення Сибіру. Вступну лекцію читав сам Кащенко. Вона починалась з того, що розвиток сільського господарства і сільських промислів знаходиться в тісному зв'язку з місцевою природою і що ця залежність особливо відчувається в Сибірі, де природа ще мало вивчена. Закінчувалась доповідь про необхідність нових спостережень за живою природою, досліджувались з метою пошуків нових засобів впливу на неї, досліди легкі й важкі, позитивні й негативні. Вчений вказував, що не слід боятися невдачі, тому що і вони мають певну користь, вони розширюють людські знання про природу, її можливості. Людина повинна навчитись вміло використовувати багатства природи.

Кащенко прочитав у Томську ряд громадських лекцій, як на загально біологічні теми, так і на теми безпосередньо пов'язані з природою Сибіру. До нашого часу дійшла лише невелика частина лекцій, бо не всі були підготовлені до уроку. Ця сторона громадської діяльності була для Кащенка характерною і постійною протягом всього його життя у Томську.

Кащенко багато часу і з великим задоволенням відривав від своїх наукових досліджень для читання публічних лекцій, приймав безпосередню участь у роботі товариства сільського господарства. Тільки йому не по душі були різноманітні офіційні представництва з їх обов'язками. Йому приходилось бути членом міського управління і приймати участь в роботі різних комісій, був членом благодійної ради жіночої гімназії, в 1894 році займав посаду ректора університету. В автобіографії Кащенко писав, що подібні посади були йому не по душі: «Эта сторона деятельности была наиболее тяжела, так как она отнимала много времени, а между тем встречались такие вопросы, для решения которых были необходимы мои специальные знание. Вообще я должен сознаться, что деятельность административно- хозяйственная мало соответствовала моим способностям. (1;19)

Не можна читати слова заключної лекції Миколи Феофановича першої серії громадських лекцій 1897 року без поваги до їх автора. Щоб з'ясувати походження і зміст прочитаних лекцій, говорив Микола Феофанович, необхідно сказати про той душевний процес, що переживає кожна людина, яка мислить і турбується про корисні справи в житті. Тільки для цього необхідно порівняти Сибір і Європейську частину Росії людині, яка проживає довгий період в Сибірі і ще краще знає Європейську частину.

Далі Кащенко змальовує людину, яка їде в Сибір, не маючи про неї ніяких відомостей крім географічних, не палає до неї ніжним почуттям, їде сюди тільки тому, що тут в Сибірі, їй відкривається вигідна вакансія. Ця людина тішить себе думкою, що вона тут довго не затримається, що при першій можливості повернеться в рідний край. Але що відбувається? Проходить декілька років, не один раз відкривається для нього можливість повернутись назад, ніяких не існує для цього перешкод, але бажання змінити місце проживання пропадає, Сибір кидати не має бажання. Незвичні ці суворі морози, затяжна зима, пустота і безлюддя, відсутність комфорту й безпеки. Деякі тікають уже в перші роки, але інші залишаються. І дивно, чим вони довше тут живуть, тим важче для них залишати Сибір. «Бежать им мешает то самое, что задерживает нас у тяжело больного или слабого и беззащитного ребенка, относительно которых мы видим, что они нуждаются в помощи и что здесь именно наша помощь нужнее, чем в другом месте. Не без некоторого основания Сибирь называется богатым. Но это богатство существует скорее в возможности, чем в действительности». (3;13)

Звичайно, не важко впізнати в цій людині самого Миколу Феофановича.

Для вивчення сибірського садівництва Микола Феофанович організував одну з самих віддалених поїздок у глибинку Сибіру. Саме в кінці літа 1907 року він іде в Єнісейську губернію для вивчення плодових питомників А.І. Олоніченка (в Красноярську) і Н.Р. Никифорова (в шестидесяти верстах від міста Мінусінська). Учасником поїздки був Н.А. Іваніцький, спеціаліст по садівництву. Результати поїздки були описані ними в наукових роботах «Семена яблони» і розміщені в журналі «Плодоводство», 1908 рік. З метою популяризації садівництва серед сибіряків