Метою Кащенка стало заснування сибірського садівництва на науковій основі. Просвітня робота проводилась через товариство садівників— читанням циклів лекцій, а також виданням журналів «Сибирское плодоводство и огородничество», «Сибирское садоводство», «Сибирский земледелец и садовод». Кащенко Микола Феофанович приймає активну участь, надсилаючи свої статті, в яких популяризує сибірське садівництво. На сторінках столичного журналу «Плодоводство та в інших виданнях з'являються статті Кащенка.

Три роки підряд— 1908, 1909, 1910 рр. Кащенко організовує у Томську виставки садівництва з різних міст Сибіру і Забайкалля. Кащенко підтримував ідеї Мічуріна і писав: «Наша главная задача наключаться в том, чтобы вызвать к жизни собственные сибирские породы культурных деревьев, которые обладали бы достаточной выносливостью и в тоже время давали бы плоды вполне годные для столового и десертного употребления.»

В 1908 році в доповіді з назвою «Надежды сибирского садоводства», надрукованій в журналі «Плодоводство», Кащенко звернувся до сибіряків з полум'яним закликом настирливо продовжувати роботу по створенню свого сибірського садівництва. Для цього у нього було достатньо доказів, що в майбутньому буде створено сибірське садівництво. Велика роль Кащенка як організатора і популяризатора сибірського садівництва саме в тому, що він став основоположником наукового садівництва. Саме він науково обґрунтував і практично здійснив акліматизацію в Сибірі яблуні шляхом гібридизації, середньоросійських сортів Білого наливу і Грушовки московської з дикою сибірською яблунею і мілкоплодним сортом Бугристе. Гібридизацію яблуні Кащенко почав в 1908 році і продовжив у 1909, виростив з одержаного дерева насіння, а потім гібридні сіянці.

Гібридами або метисами називають такі екземпляри, які являються результатами схрещення двох різних порід. Процес, природний чи штучний, веде до утворення помісей і носить назву гібридизації. Приклади помісі зустрічаються часто в зоологічних садах, наприклад, гібрид собаки і вовка. На півдні Томської губернії зустрічались помісі домашньої корови з яком. Жителі Алтая добре знайомі з помісями чорної і сірої ворони. В рослинному царстві подібні явища не є рідкісними. Більша частина культурних рослин і багато з числа ягідних чи плодових являються гібридами. Успіх схрещування залежить від більшого або меншого споріднення схрещуваних екземплярів. Такі випадки можна спостерігати, наприклад, в тих садах, які засаджені одним яким- небудь сортом яблуні. Всі яблуні одного сорту виведені безпалим способом від одного екземпляра. Вони надзвичайно близько родинні між собою. В таких садах спостерігається, що зав'язь плодів проходить слабою або вони скоро опадають. Урожай одержують бідний навіть тоді, коли тут утримують бджіл для кращого опилення. Але якщо в цьому садку посаджені яблуні інших сортів, то врожайність його відразу підіймається, так як дерева різних сортів між собою опиляються взаємно. Саме так і у тварин: якщо злучення проходить в межах однієї сім'ї, то потомство буде вироджуватись. Злучка навіть близьких родичів стає неблагоприємною для життя нащадків. Самозапилення у рослин відбувається швидше, ніж у тварин, але воно стоїть на другому плані. По останніх дослідженнях випадки так названого самозапилення у плодових дерев пояснюється зав'яззю плодів без попереднього опилення квітки і, звичайно, без утворення насіння. Це явище в науці названо «партенокарією». Велику роль в запиленні квітки на дереві відіграють комахи, адже вони переносять пилок квітів і сприяють запиленню квітки.

Одже, близьке споріднення паруючих екземплярів неблагоприємне для майбутнього потомства, але з цього не можна робити висновок, що чим менша спорідненість екземплярів, тим кращі результати. Якщо схрещення проходить між різними різновидами, расами, сортами, або взагалі породами, які мають постійні особливості, то які б вони не були слабкими і незалежно від того, зберігаються вони самі собою в природних умовах, чи тільки підтримуються людиною штучно— це все і буде гібридизація.

Кащенко ставить питання: а в чому ж заклечається практичний зміст гібридизації? І дає сам відповідь. Справа в тому, що кожна жива порода— все рівно, буде це тварина чи рослина, формується під впливом двох регулюючих їх життя біологічних факторів— спадкоємності і вміння змінюватись. Спадкоємність— це збереження в потомстві тих специфічних особливостей, які були властиві виробнику. Зрозуміло, що якби живі істоти не мали такої дорогоцінної властивості спадкоємності, то в природі живих форм був би хаос форм випадкових і нестійких. Вироблені під впливом довготривалої боротьби за життя, пристосування для захисту від різних неблагоприємних впливів були втрачені. А при таких умовах і саме існування живих істот на землі було б неможливим. З іншої сторони зовнішні умови існування живих форм не залишаються незмінними, то зрозуміло, що здібності живих істот зберігати особливості і властивості своїх пращурів повинні мати певні кордони. В зміні Кащенко вбачав фактор прогресивності, необхідний для збереження живих форм. Іноді цей процес може привести і до погіршення, але взагалі він веде до удосконалення і покращення.

Отже, для міцності існування кожної живої форми необхідно, щоб в ній підтримувалась рівновага між спадкоємністю і властивістю до зміни між консервативними і прогресивними факторами.

Людина, знаючи закони природного розвитку, може змінювати властивості