Реферат на тему:

„Валентин Феліксович Войно-Ясинець. Життя і діяльність”

І особистість і доля усієї людини унікальна. Поєднавши в собі два взаємовикаючі начала – ідеалістичний і матеріалістичний, вік перевотворив їх несумісність на гармонію добра і світла.

Професор хірургії, він ще архієпископом і святитель, Цілитель духовний і тілесний Валентин Феліксович Войно-Ясинський, або владика Лука, про довге, яскраве і подвижнецьке життя. „Я полюбив страждання, які так дивовижно очищують душу”, – писав він пізніше.

Спочатку все складається добре. Народився Валентин у Керчі 1877 року в сім’ї збіднілого дворянина. Дитинство та юність його минули в Києві, де він одночасно закінчив гімназію та художню школу. Обдарованому юнаку дуже хотілося займатися живописом. Годинами він сидів у Києво-Печерській лаврі, де робив численні замальовки прочан. Водночас йому не терпілося чимшвидше стати земським лікарем або вчителем, щоб приносити конкретну користь людям. Нарешті Валентин робить вибір і 1898 року стає студентом медичного факультету Київського університету. „Уміння дуже тонко малювати і може любов до форми перейшла в любов до анатомії. Із невдалого художника я став художником в анатомії та хірургії – згадував він.

1903 року Войно-Ясинський із відзнакою закінчує університет з єдиною метою – стати земським лікарем. Але бажанням його не судилося здійснитися. Почалася російсько-японська війна, і вчорашній студент у складі госпіталю київського Червоного Хреста був направлений у Читу, де його відразу призначили завідувати хірургічним відділенням. Його перші операції були складними – на кістках, суглобах і черепі, але невдач не було.

У Читі Валентин Феліксович одружився з медсестрою військового госпіталю А.Ланською. Після весілля подружжя переїхало в Арбатов Симбірської губернії, де молодий спеціаліст успішно оперував у всіх напрямках хірургії та офтальмології. Навантаження було колосальне, тож, щоб вивільнити час для наукової праці, молодята переїжджають в село Любаш із лікарнею на десять койок. Однак слава блискучого лікаря знайшла його і тут, і в сільську лікарю потяглися стражденні з інших повітів і губерній. Довелося приймати силу-силенну пацієнтів, оперувати зранку до вечора, їздити великою дільницею, а ночами вивчати під мікроскопом тканини і робити малюнки для наукових статей.

Якось молодят хірург за допомогою операції повернув зір жебраку. Виписавшись з лікарні жебрак зібрав селян з усієї околиці, і вони довгим ланцюгом прийшли до Валентина Феліксовича по допомогу. Чи міг він їм відмовити?

Тими днями увагу молодого лікаря привернула регіональна анестезія – нове слово в медицині. І він, розуміючи недостатність і небезпеку загального наркозу вирішив розробити нові методи в цій галузі. Незабаром Войно-Ясинський їде до Москви в інститут топографічної анатомії 1 оператичної хірургії, де працює над дисертацією і робить низку доповідей про свої відкриття. 1915 року вийшла у світ його перша книга „Регіональна анестезія, незабаром молодий лікар захистив з цієї теми докторську дисертацію. Варшавський університет присудив йому за книгу премію Хойнацького в дев’ятсот карбованців золотом як за „твір, що прокладає шлях у медицині”. На жаль, автор книги так і не зміг одержати ці гроші, хоча і гостро протребував їх: у нього не було коштів, щоб з’їздити до Варшави.

У березні 1917 року Войно-Ясинський за дуже великого конкурсу отримав посаду головного лікаря і хірурга міської лікарні у місті Ташкенті, і, як завжди, віддає роботі весь свій час і сили. Професор В.Ошанін, який працював з ним у той час, говорив: „Я жодного разу не бачив його гнівним, нестриманим чи просто разлдратованим. Він завжди говорив спокійно, глухуватим голосом, ніколи не підвищуючи його”. Із пацієнтами Валентин одразу налагоджував теплі дружні стосунки. Дуже важко доктор переживав смерть своїх хворих, на кілька годин залишався у своєму кабінеті.

Тим часом обстановка в місті загострювалась. Голод і злидні виникали епідемії малярії, тифу, холери.

Почався терор проти „колишніх”, масові розстріли без суду та слідства. Цієї лихої години прийшло горе і у сім’ю Войно-Ясинського: померла дружина, залишивши чотирьох дітей. Турботу про яких на прохання батька взяла співробітниця – медсестра, залишившись із ними до кінця свого життя.

У Ташкенті Валентин Феліксович був одним із ініціаторів відкриття університету. Тепер до нескінченних операцій додалися ще й лекції.

Однак вченому і хірургу цього було мало. Він відчував, що операції та ліки звільняють лише тіло, а не душу. Головний лікар дедалі частіше став відбувати богословські збори, де проводилися бесіди і вивчали Святе Письмо, і де він сам виступав із наступними промовами.

Якось після чергового вдалого виступу з ним завів розмову владика Інокентій і несподівано сказав „Докторе, Вам треба бути священником”. У Войно-Ясинського ніколи не було таких думок, але ці слова він „прийняв як Божий заклик” і відповів: „Добре Владико!” Буду священиком, якщо це завгодно Богу”. І в цей час, коли почалися масові розправи з духівництвом, багато священиків були відправлені в табори і заслання!

Через декілька днів Войно-Ясинський був посвячений у сан диякона. „Божевільний” учинок головного лікаря сколихнув усе місто.

Панотець Валентин був посвячений у ченці ім’я Руни, на честь євангеліста Луки, який теж був лікарем поєднував операції та лекції з священнослужителями і чинцями проповідей. Після операцій і викладання багато займався живописом, писав ікони для храму і анатомічні таблиці.

Власті розпочали своє жорстоке цькування владики у казематах. А після того, як він відпустив свою першу архієрейську службу, його забрали ГПХ, звинувативши у зв’язку контреволюційними загонами. Пізніше етапом відправили в