У другому засланні в Архангельську професор розробив новий метод лікування гнійних ран, а, повернувшись із заслання, видав монографію. Навики гнійної хірургії, де узагальнив свій визначний хірургічний досвід. Ця серйозна наукова праця була високо оцінена і стала підручником для багатьох поколінь хірургів.

1937 року прокотилася нова хвиля арештів. У липні єпископа Луку звинуватили контрреволюційної організації, як „шкідливого елемента”, відправили у заслання. Раніше було заслання у Красному Краю.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, професор Войно-Ясинський перебуваючи у в’язниці, був призначений головним хірургом евакогоспіталю в Красноярську, після закінчення роботи він одержав грамоту-подяку Західно-Сибірського військового округу. За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”.

Отже, одинадцять років тюрем і заслань закінчились. 1946 року за праці „Нариси гнійної хірургії” та „Ургенції при інфікованих пораненнях великих суглобів” професору Войно-Ясинському була присуджена Сталінська премія І го ступеня. Сто тридцять тисяч карбованців премії владика віддав постраждалим дітям війни.

На той час слава про професора-єпископа рознеслася всією країною та за її межами. Однак владика Лука не радів з цього. Прийнявши 1944 р. Тамбовську кафедру, він глибоко стурбований станом справ ієрархії. Вже за два роки в Тамбовській ієрархії було відкрито 24 парафії.

У цей же час святитель з метою районного просвітництва віруючих почав працювати над книгою „Дух, душа, тіло”. Стараючись на новітні наукові дані та відкриття, владика Лука намагався довести, що наука не суперечить догмам релігії, а навіть підкреслює її.

В травні 1946 р. він почав своє служіння в зруйнованому храмі Криму. Він суворо стежив за якістю проповідей, вважаючи, що вони повинні зворушити простотою, задушевністю і любов’ю.

Переймаючись проблемами церкви, владика не полишав лікування, яке завжди проводив безплатно. Поєднання в цьому талановитого вченого-медика і переконаного релігійного діяча, очевидно збільшувало можливості при зціленні хворих.

Сам владика Лука казав: „Ми знаємо, що найбільший геній науки поєднувати віру в Бога і наукову діяльність. Віруємо вт існування свяну духовного, віруємо всім серцем, глибоко переконані в тому, що крім Світу матеріального, є безмежно, незмірно вищий світ духовний... Коли щось заперечуємо у науці, то це її право відкидати духовне... бо духовний світ неможливо дослідити науковим методом, який ми досліджуємо природу матеріальну.

Підбиваючи підсумки свого служіння людям, Валентин Феліксович писав:” Багато хто говорить і пише, що я лікував їх духовно, відродив до нового життя”. Вони пишуть, що хоч яка висока медична діяльність, але архієрейська дуже важлива. Я й сам так думаю”.

Наприкінці свого наповненого стражданнями життям святитель Лука почав сліпнути! І хоч академік В.Філатов, який приязно ставився до нього не раз попереджав про небезпеку і пропонував свою допомогу, владика так і не знайшов часу потурбуватися про власний зір і незабаром геть осліпнув. Однак лікуючи хворих продовжував ставити дивовижно точні діагнози.

Свій життєвий шлях владика Лука завершив у 1961 році. Здавалося весь Храм прийшов попрощатися з духовним цілителем. Оскільки у своєму житті він втілив ідеал святості і високу духовну досконалість, 1995 року церква зарахувала Святителя Луку до образу святих.

Список використаної літератури.

Дзеркало життя. 2002 р., 5 жовтня (С.20)

Ваше здоров’я. 2006. 1 грудня №46. (С.14)

Наука и жизнь 1989 №5 (С.7689)