Володимир Великий (980-1015)

Із загибеллю Ярополка Володимир став єдиновладним володарем величезної держави. До складу її входило коло 20-ти різних земель, племен, серед яких були і слов'янські, і фінські, і тюркські. Увесь цей конгломерат не був ще об'єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів, Отож, Володимир повинен був час від часу приборкувати повстання, суті яких літопис не вияснює. Року 981 повстали в'ятичі, Володимир переміг їх і наклав на них "дань від рала". Наступного року він знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге. Року 984 ходив Володимир на радимичів з воєводою Вовчий-Хвіст. Можна гадати, що радимичі поставили поважний збройний опір, бо літопис зазначає: "зустрів
(воєвода) радимичів на річці Пищані і переміг". Володимир наклав на них данину, "яку везуть й до сегодне" - себто XII ст. Можливо, були й інші повстання, про які не згадує літопис.
Володимир намагався об'єднати сусідні племена під своєю владою. Ще йдучи проти Ярополка, він приєднав Полоцьку землю і вбив тамтешнього князя Рогволода. 981-го року пішов на захід "к ляхам", як каже "Повість временних літ", і "зая гради їх" - Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Слова літопису, що то були "лядські" міста, викликають сумнів. Територія, яку захопив Володи-мир, була заселена українською людністю - дулібами, білими хорватами - і не належала до Польщі; можливо, вона входила до Великоморавської держави. Піз-ніше землі над горішньою Вислою - Краківщина - до 990-их років належали до Чеської держави.
Масуді писав, що в 943 році Русь межувала з Богемією, себто Богемія во-лоділа Краковом та Білою Хорватією. Це стверджує факт, що в поході Олега на Візантію відмічується серед племен, які брали участь у війську, білих хорватів. Але в 960-их рр. Святослав переніс увагу на схід та південь, і Біла Хорватія вийш-ла з-під влади Русі, її поділили Чехія та Польща, і чехи взяли Краків. Козьма Пра-зький писав, що до 980-их років Краків належав до Чехії. Також Ібрагім ібн Якуб зараховував Краків до чеських, а не польських міст. Дійсно, якщо Волинь входила до складу України-Русі, а Краківщина - Чехії, тяжко припустити існування між ними польського клину, - писав М. Грушевський, - і приходив до висновку, що Володимир відібрав ці міста не від поляків, а від чехів.
На залежність тієї території від Великоморавії вказує також поширення
моравської Методіївської дієцезії: грамота Оттона 1, половини Х ст. , визначала
межі празької дієцезії по ріках Бугута Стрию. Літопис занотовує похід Володими-ра на Закарпаття у 992 році. З того часу там закріплюється назва "Русь".
Опанування цієї території мало для Русі велике значення. По-перше - в
зв'язку з тим, що чорноморськими степами заволоділи печеніги, припидияся довіз
соли з Чорного моря до України, а на Підкарпатті були солягощі в Дрогобичі та
інших місцях. Подруге - на цій території перехрещувалися торговельні шляхи: з
Червеня лежав шлях уздовж: Сяну до Карпат і на Угорщину; інші шляхи вели з
Києва на захід, на Австрію, Німеччину, Чехію, Паннонію, долину Дунаю.
Року 983-го Володимир ходив на ятвягів, що жили між Німаном та Вугом, і
переміг іх. Над Бугом заснував він місто, яке назвав своїм ім'ям - Володимир
(Волинський). У 993 році ходив до Польщі, і навіть у середині ХШ ст. літописець
згадував, що так далеко не сягав ніхто з князів. Межі його держави поширились до Угорщини, Чехії, Німеччини, Польщі.
Не такою вдалою була спроба поширити володіння на схід: року 985
літопис занотовує похід Володимира на Волзьких болгар; накласти данину на них
не пощастило, і Володимир міг тільки укласти з гоіми мировий договір.
Головну увагу звертав Володимир на боротьбу з печенігами, які з
південних степів робили напади навіть на Київ і далі на північ. Володимир часто
виходив печенігам назустріч, але знищити їх сили не міг. Над Стугною, Десною,
Трубежем та Сулою він будує в степу низку укріплень і переводить до них
кривичів, в'ятичів, чудь, словен. Укріплення сполучалось на віддалі десятків
кілометрів земляними валами з дерев'яними огорожами та проїзними брамами. Ця
оборонна система нагадувала римські "лімес". Вали називали в народі "змієвими"
почасти через їх форму, що нагадувала змія, почасти через те, що печенігів нарід
порівнював із багатоголовим змієм. Таке порівняння зустрічаємо ще в билинах.
Рештки цих валів існують і донині.
Але всі ці заходи не забезпечували спокою: час від часу печеніги
проривалися і нещадно руйнували міста та села. Літопис зберіг фолкльорну
пам'ятку про облогу печенігами Білгороду - під Києвом.
Володимир змінює внутрішню політику. Варязька дружина, яка ІСБОГО
часу допомогла йому досягти влади, переходить на друге місце. І Навіть коли піс-ля заволодіння Києвом у 980 році варяги вимагали окупу, Володимир відмовив їм і спровадив їх до Візантії. Місце варягів посіла українська дружина, з якою князь
радився, бенкетував, забаганки якої виконував, з якою "думав о строеземленем, й
ератях, й о уставе земленем". Зі старших дружинників обирає ,лін відповідальних
намісників, воєвод. Перші місця біля нього займають уже місцеві люди: дядько
його, Добриня, згадуються воєводи - Вовчий-Хвіст, Блуд. Характеристичне - в
билинах багато їагісця приділяється Володимировим учтам, на яких збиралися його "багатир-витязі, що походили з різних верств людності: Добриня . - аристо-крат, Олеша