Реферат - Володимир Великий (980-1015)
13

чи Херсонес. Втрата Корсуня - з одного боку, а
погроза Володимира, що він піде на Візантію - з другого - примусили цісарів,
всупереч забороні, виконати умову й виправити сестру до Корсуня, де її й
обвінчано з Володимиром. Після того він повернув те місто Візантії, як віно за
дружину. Володимир вернувся до Києва з багатими дарами, іконами, мощами
святих, трофеями - в тому числі славетною корсунською квадригою. Вернувся як
переможець у двох війнах і як зять візантійських цісарів. Це був апогей його сла-ви.
Тріюмфатор, єдиновладний володар величезної держави, в авреолі непере-можного "воїтеля", під моральним прапором цісарів Другого Риму, він міг нава-житися привести свій народ до хреста.
За "Повістю временних літ", охрещення Русі відбулося надзвичайно
просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро ідолів і в призначений день вийти
всім над ріку. Люди весело входили у воду, а священики читали молитви. І була
"радість на небеси й на земли, толико душ спасаемых".
Звичайно, справа не виглядала так ідилічно. Митрополит Іларіон,
прославляючи в "Слові" Володимира за охрещення Русі, писав: "аще хто й не
любовію, но страхом повелевшого крещахуся, понеже бе благоверіе его с властию
спряжено". В усякому разі, прийняття християнства в Києві пройшло легше, ніж на периферіях держави, де ще довгий час поклонялися поганським богам. Багато
поганських звичаїв перейшло до християнства, утворюючи так зване "двоевір'я".
Але серед українських племен не зафіксовано у джерелах фактів спротиву новій
релігії, як то було на півночі - в Новгороді, Ростові.
Охрещення Русі викликало багато дискусій з приводу того, яке
духовенство христило народ, в яких обставинах воно відбувалось, яку ієрархію
встановлено. За давньою традицією, початок якій поклав ще Нестор, усе -ієрархів, священиків - дала Візантія. Із Корсуня привіз Володимир священика Анастаса, разом з "попами", і передав йому новозбудовану "Десятинну" церкву.
Ця візантійська традиція трималася в російській та українській
історіографії до XX ст. Видатні історики, зокрема історики Церкви, Є.
Голубинський, М. Грушевський В. Пархоменко останнім часом митрополит
Іларіон, дотримувалися погляду, що Володимир прийняв християнську ієрархію з
Візантії. Проте, така концепція викликала заперечення. Насамперед - у
візантійських джерелах не згадується такої важливої події, як охрещення
величезної держави за Володимира, тоді як у багатьох джерелах згадується охре-
щення за Аскольда. Це дивно тим більше, що про одруження принцеси Ганни
збереглися відомості. Чомусь фактой охрещення не могла пишатися Візантія.
По-друге - тяжко уявити успіхи християнізації-а вони були безперечно-при
наявності грецького духовенства, яке розмовляло б і проповідало чужою для
людності мовою. Невже були сотні перекладачів, які виступали посередниками
між духовенством і народом? Попередні розмови, в яких ознайомлювано люд-ність з новою релігією, її основами - могли провадитися тільки зрозумілою мо-вою.
Служба Божа в нових храмах, проповідь, навчання в школах - все це вима-гало духовенства, яке володіло б зрозумілою для народу мовою.
Ці міркування сприяли тому, що в 1913 році з'явилась гіпотеза приват-
доцента Петербурзького університету, М. Приселкова, який доводив, що перша ієрархія на Україні-Русі та перше духовенство прибули не з Візантії, а з Болгарії, з Охріди, де існував незалежний від Візантії патіархат.
Значна частина дослідників України приєдналася до цієї гіпотези, серед них: С. Томашівський, В. Абрагам, Є. Шмурло, Н. Кох, В. Погорелов, М. Чубатий, Т. Коструба, 1. Холмський, П. Ковалевський, о. Назарко та чимало інших. Ця гі- потеза має багато підстав. З Болгарією Україна-Русь мала інтенсивні стосунки різного характеру. Святослав із своїм військом протягом чотирьох років (967-971) перебував у Болгарії. Володимирова жінка була болгаринею і можливо - матір'ю улюблених синів Бориса та Гліба, які мали християнські імена Романа та Давида, що належали членам княжої болгарської родини. В політичному відношенні Болгарія була для Русі менше небезпечною, ніж Візантія, де юрисдикція патріарха тягла за собою політичну залежність від держави. Великим аргументом була близькість мов болгарської та літературної мови Київської Русі, і священики- болгари легко могли порозуміватися з новою паствою.
Все це промовляє за те, що першими вчителями й церковними провідниками Русі були болгари. Цікаву рису до цієї гіпотези додав проф. П. Курінний: досліджуючи рештки Десятинної церкви, що її збудував Володимир у Києві, він знайшов аналогію в техніці будівлі її з храмами Охріди, а не Візантії.
Треба згадати ще одну гіпотезу: про римо-католицьке походження християнства на Україні. Прийняття християнства, яким би шляхом воно не прийшло - безпосередньо з Візантії чи за посередництвом Корсуня або Болгарії - включало Україну в лоно православної Східної Церкви й відкривало двері для величної, пишної візантійської культури, що переживала в Х-ХІ ст. новий ренесанс, У Х ст.
Східна Церква, подолавши різні єресі, являла собою міцну, єдину, оновлену Церкву. "Константинополь. . . справді був другий. Рим. . . І вся держава, увесь на-род це визнавали. " Св. Григорій Богослов назвав Константинополь "оком вселе-ної" і "взаємним вузлом Сходу і Заходу". Таким "вузлом" з не меншим Правом можна назвати й Київ. Прийняття християнства з Візантії або з Болгарії не припинило зв'язків із Заходом, що їх започаткувала Ольга. Никонівський літопис зберіг вказівки на обмін посольствами Володимира і пап. Наприклад, 988 року, під час облоги Корсуня, посли від папи Івана XV принесли в дар мощі - голову св. Климента. 991 року знов приходило посольство від того ж папи. Року 994

---

Сторінки: 1 2 3 4 5