Історія Чайковського

1840-1893 — такі хронологічні рамки життя Петра Ілліча Чайковського. На протязі цього часу суспільно-політичний розвиток Росії був далеко не однорідним.

Дитинство і юність композитора, тобто самий початок формування його творчої особи, проходили в умовах перехідного часу — від декабристського («дворянського») етапу революційного руху до різночинного. Це були 40-50-і рр. XIX ст. Всупереч трагічному виходу політичної боротьби декабристів, їхні ідеї, прагнення, мрії залишалися живими і близькими багато чим для передових російських людей. Адже явище «декабризму» в Росії ні в якому разі не було обмежено лише навколо осіб, що безпосередньо беруть участь в повстанні і віддали своє життя за революційний порив. Середовище передового табору було, зрозуміло, ширше, ніж чисельність членів таємного суспільства – останні були лише виразниками думки Росії.

Самі факти з історії декабризму були близькі П.І. Чайковському через особисті зв'язки старшого покоління його сім'ї з декабристською епохою. В книзі «Історія Чайковського» ми зустрічаємо захоплені відгуки про особу Олександри Іванівни Давидової, дружини декабриста В.Л. Давидова: «Вся краса тутешнього життя полягає у високій етичній чесноті людей, що живуть в Кам'янці, тобто в сімействі Давидових взагалі. Глава цього сімейства, старенька Олександра Іванівна Давидова, представляє один з рідкісних виявів людської досконалості, які доводиться випробовувати в зіткненні з людьми. Між іншим, це єдина з дружин декабристів, які послідували за чоловіками до Сибіру. Вона була і в Читі, і в Петровському заводі, і все інше життя до 1856-го р. провела в різних місцях Сибіру. Все, що вона перенесла і витерпіла там в перші роки свого перебування в різних місцях позбавлення волі разом з чоловіком — справді жахливо. Проте вона принесла з собою туди утіху і навіть щастя для свого чоловіка». Петро Ілліч мав глибоку прихильність і пошану до цієї поважної особи.

Якщо дитинство і юність композитора пройшли в атмосфері післядекабристської Росії, то шлях музиканта-професіонала Чайковський починає в епоху революційного народу, в умовах яскравого емоційного підйому суспільного життя країни, всіх галузей науки і художньої творчості. По-новаторськи розвивається в ці роки література, живопис, музика, предсатвлені різними творчими індивідуальностями, йде настирлива боротьба за зближення професійного мистецтва і народної творчості, закладаються нові рубежі в розвитку різних форм освіти. Це був своєрідний період «бурі і натиску» в науковому і художньому мисленні. Він починався з твердої віри в майбутнє, хоча в той же час і в гострій боротьбі з реакційними силами царизму.

В інших умовах розвивається творчість Чайковського в наступний період — період найвищих його досягнень як композитора. Це були 80-і- поч. 90-х рр. XIX ст., коли в житті Росії панувала жорстока політична боротьба, коли все передове в науці і мистецтві безжально переслідувалося урядом. Але тоді ж інтенсивно дозрівали в підпіллі нові революційні сили, готувався третій, пролетарський, період російського революційного руху.

Ситуація, що склалася в 80-90-і рр., дуже складно, різноманітно і суперечливо відобразилася в російському мистецтві цих десятиріч. Разом із настроями примирення, що з’явилися в літературі і інших видах мистецтва, разом із зниженням в деяких творах войовничого творчого тонусу, ще сильніше розгорається прагнення впливати на життя силами мистецтва, викрити його соціальну несправедливість. Через глибоке розкриття трагізму звучить заклик про ствердження краси і правди життя в їх неподільній єдності. Кращі представники російського мистецтва продовжують в ці роки стійко нести прапор реалізму. До них входив і «великий лірик» — Чайковський.

Посилення трагічної тематики в його творчості ні в якому разі не означало песимістичне сприйняття життя. Це добре відзначив Д.Д. Шостакович: «В Чайковського існує відчуття трагічного конфліктного розвитку людського життя, особистого і суспільного. Він з проникливістю справжнього мислителя, з інтуїцією великого художника відчував суперечливий діалектичний шлях розвитку життя, світу, долі одинокої людини і суспільства, в цілому. Але творчість Чайковського ні в якому разі не була відзначена духом фаталізму, похмурості, віри в сліпу долю. Найбільш трагічні його твори пройняті духом боротьби, прагнення до подолання незрячої стихійної сили».

Образно визначав трагічне в музиці Чайковського А. В. Луначарський. З його слів, Чайковський «став жертвою надмірного болю, який вийшов тому, що він надмірно хотів радості… Чайковський плаче тому, що він жадає щастя».

В глибокій діалектичній єдності втілюються в музиці Чайковського скорбота і радість, зло і добро. Трагізм сприйняття дійсності живе в нерозривному поєднанні з оспівуванням прекрасного в людині. І подібно Льву Толстому, Чехову і іншим своїм великим сучасникам, Чайковський прокладає нові шляхи в розвитку російського психологічного реалізму.

Як справжній новатор Чайковський заявив про себе в перших своїх творах кінця 60-х рр., серед яких особливо виділяється втілення шекспірівської теми — «Ромео і Джульєта». По суті і кожний наступний творчий успіх Чайковського був новим словом в російській музиці, а такі вершини 70-х рр., як балет «Лебедине озеро», симфонічна фантазія «Франческа да Ріміні», опера «Євгеній Онєгін», Четверта симфонія, свідчать про новаторство Чайковського і в розвитку всього світового мистецтва.

Неперевершеними до цих пір світовими шедеврами являются створені ним в останнє десятиріччя життя балети «Спляча красуня» і «Лускунчик», опера «Пікова дама» і, нарешті, реформувала симфонічний цикл на основі синтезу російських і зарубіжних традицій остання, Шоста симфонія композитора.

Ще за життя Чайковській отримав світове визнання. Залишена ним спадщина з величезною силою продовжує впливати на розвиток музичного мистецтва аж до наших днів і знаходить