У зв'язку з неможливістю здійснити цей свій перший оперний задум, Чайковський утілює зіткнення людини і навколишнього середовища на основі іншого сюжету Островського — «Воєвода».

Ця опера була створена в 1867-1868 рр. Спочатку передбачалося, що письменник сам напише лібрето, і робота над ним була вже почата Островським, проте до необхідного терміну він не зміг це виконати, і лібрето спішно дописувалося композитором. П'єса Островського була вперше опублікована в січневій книжці журналу «Сучасник» за 1865 р. і в тому ж році поставлена на сцені Малого театру. Вона ставилася і в Петербурзі, де і побачив її вперше П.Чайковський. П'єса Островського, безперечно, має соціально-викривальний характер і глибоко пов'язана з народною творчістю вже в самому літературному тексті.

Автор статті «Островський і народна пісня» пише: «У жодній п'єсі Островського немає такого могутнього потоку народної поезії, як у «Воєводі». Недаром же ця п'єса натхнула Чайковського переробити її в оперу. Тут ми спостерігаємо обидві стадії впливу народної стихії на автора драми:

1) використання зразків народної поезії для ілюстрації драматичних ситуацій або для створення побутового колориту;

2) самостійна піснетворчість, з дотриманням стилю середовища, що зображається в історичній епосі. Відповідно до сказаного, автор статті розділяє використані Островським пісні на дві групи. До першої він відносить пісні, що характеризують оточуючий побут. Це пісні дівчат, пісня Жвавого, пісня Зорі з хором слуг Бастрюкова, пісня Блазня, пісня Щербака, «Вірш про голубину книгу», пісня Олени, пісня веслярів і деякі інші такої ж спрямованості. До другої групи автор відносить пісні, направлені на розкриття психологічних станів: казку Недвіни, пісню Дрімоти, голосіння Олени, пісню Марії Власівної, пісню Старої. В текстах пісень другої групи народна мова і мова Островського зливаються в єдине.

Народна пісня зайняла велике місце і в опері Чайковського, виконуючи також подвійну функцію: з одного боку, вона змальовує побут, оточуючого середовища, з іншою — є засобом психологічної характеристики головних героїв. Островський тут виявився близький Чайковському як письменник, що уміє «заглядати в глибину душі людини». І в центрі опери Чайковського виявилася тому особистість Марії Власівної, з її переживаннями і боротьбою за щастя.

Опера «Воєвода» не стала ще у всіх відношеннях художнім успіхом Чайковського. Згодом вона була знята з репертуару, а композитор, розчарувавшись в своїй музиці, знищив партитуру, піддавши згодом цей твір різкій критиці. Разом з тим багато сторінок музики було перенесено ним в інші твори, особливо в оперу «Опричник».

В процесі формування Чайковського як оперного драматурга опера «Воєвода», безперечно, зіграла важливу роль:

1) Тут композитор вперше дасть центральну характеристику героїні опери через пісню. Таким чином, досвід юнацького симфонічного твору — увертюри «Гроза», в якій Катерина була втілена через поширену народну пісню — був перенесений ним в оперу. В основу пісні Марії Власівної увійшов справжній народний наспів, що звучить в характері міської пісні-романсу — поширеного жанру в російському побутовому музикуванні. Без змін перенесена ця пісня і в оперу «Опричник».

2) Опера «Воєвода» мала значення для подальшої творчості композитора і в сенсі розширення народно-пісенного складу його музичної мови. Особливо слід виділити звернення до молодіжних пісенних інтонацій.

3) Опера стала лабораторією для створення хорових епізодів також на основі народнопісенної мови, передбачаючи, таким чином, деякі сторінки подальшої музики Чайковського.

Поза сумнівом, значення «Воєводи» присутнє в драматургії опери як психологічної побутової драми. Але далеко не все ще вдалося Чайковському в цьому ранньому творі з погляду загального розвитку інтонації. Часто при вдало знайденому початковому музичному тематизмі композитор не досягає цілісності в розвитку, а звідси відсутність природності з’єднання різних розділів. Сам композитор детально описує про недоліки її форми, розвиток тематичного матеріалу, оркестровку, про її недостатню сценічність.

Наступний ступінь розвитку Чайковського як оперного композитора також пов'язаний з драматургією Островського. Письменник запропонував йому сюжет з епохи Олександра Македонського. Сюжет відразу ж захопив Чайковського. Він сприйняв його як «прекрасну канву», побачивши в подіях, що відбуваються у Вавілоні і Греції, цікаві можливості контрастів інтонацій, зокрема зіставлення двох народів — євреїв і греків.

Привернуло композитора в цьому сюжеті і зіткнення відчуттів любові і чистолюбства, страждання хлопця через зраду коханої. Правда, задум залишився нездійсненим, мабуть, тому що не закінчив цю п'єсу і сам Островський. Але для розвитку Чайковского-драматурга повернення до драми, в якій лірика поєднувалася вже з історією, вельми показовий як переддень подальших звернень до жанру історичної опери.

Але перш ніж звернутися до нової історичної теми, Чайковський пережив те, що залишило помітний слід в подальшій діяльності композитора, – захоплення романтично-фантастичною тематикою. Мається на увазі звернення Чайковського до повісті німецького письменника Ф. де ла Мотт Фуке у віршованому перекладі російського поета-романтика В.А. Жуковського. В центрі повісті — глибокий зв'язок людини і природи, яка виступає то як сила зла і руйнування, то як стихія, близька людині, що зливає з нею своє життя.

Якщо опера «Воєвода» розкрила глибокі зв'язки композитора з російською народною пісенністю, то інша опера – «Ундіна», з одночасно властивими їй рисами російській романсності, зв'язала виразність інтонації Чайковського з романтичним західноєвропейським стилем музики XIX ст. і в своїй сукупності національного і загальноєвропейського проклала шлях до ліричної образності подальших творів композитора. Особливо чітко про це свідчать ті епізоди опери, які потім зазвучали в балеті «Лебедине