Е. Комарів. Великий індійський гуманіст. Рабіндранат Тагор

Коли в 1912 року вийшла на англійській мові невелика книжка віршів Рабіндраната Тагора «Гитанджалі» («Жертовні пісні»), що поклала початок всесвітньої славі поета, - вже в 1913 року йому першому серед літераторів Азії була присуджена Нобелівська премія, - мало хто за межами Індії знав навіть саме ім'я того з її численних народів, до якого належав поет, і його батьківщина, - Бенгалії. Величезна Індія багато чим представлялася тоді чимось відноситься лише до казкового минулого людства, далекою периферією нинішнього миру. Тоді як раз в цей час починалося передбачене ще До. Марксом відродження «цієї великої і цікавої країни... яка є колискою наших мов, наших релігій»[1]. Це було час, який В. І. Ленін тоді ж, в 1913 року, назвав «пробудженням Азії», де «сотні мільйонів забитого, здичавілого в середньовічному застої, населення прокинулися до нового життя і до боротьби за азбучні права людини, за демократію»[2].

В Індії це пробудження, що починається, викликало до життя літературний геній, по своїх масштабах, по багатогранності справді рівний титанам європейського Відродження. Тагор - перш за все поет, але він також найбільший прозаїк і драматург. Він композитор, чиї пісні співають на його батьківщині і до цього дня, а дві з них стали національними гімнами Індії і Бангладеш. Він оригінальний живописець, портретист. Він філософ-мораліст і педагог-просвітник . Він пристрасний політичний публіцист.

Кабігуру - поет-вчитель - так називали співвітчизники Рабіндраната Тагора. Зляться воєдино художнє бачення і духовне збагнення дозволяли йому відроджувати і нести в сучасний світ - кажучи словами М. Гіркого - «якнайглибші проникнення людського духу», які Індія дала людству протягом століть. Стародавні почала гуманістичної культури оживали в творах Тагора і, перетворюючись, придбавали високе значення саме тому, що він надихався визвольними прагненнями і ідеалами, які народжувала нова епоха в нього на батьківщині і у всьому світі.

Як художник Тагор глибоко інтимний, нерідко цілком занурений в себе, як мислитель він перш за все гражданствен. «Він не був політичним діячем, - писав Джавахарлал Неру про Тагоре, - але він дуже близько приймав до серця долю індійського народу і дуже був відданий його свободі, щоб назавжди замкнутися в своїй башті із слонячої кістки з своїми віршами і піснями... Всупереч звичайному ходу розвитку, у міру того як він ставав старший, він робився більш радикальним в своїх поглядах і переконаннях»[1]. В цій яскравій особливості ідейної еволюції Тагора відобразився перш за все сам бурхливий розвиток суспільного і духовного життя Індії. Разом з нею в напружених шуканнях, багато що переоцінюючи і відкриваючи для себе нове, він йшов вперед.

Творчий шлях Тагора (1861-1941) бере свій початок на рубежі 70-80-х років XIX століття, коли Індія ще тільки виходила з середньовіччя, а англійська колоніальна влада в Індії здавалася непорушною, як непорушним здавався тоді більшості буржуазний лад в країнах Заходу. Але які величезні зміни призначено було побачити поету в себе на батьківщині і в світі в подальші десятиріччя! В Індії на його очах з нечисленних і верхушечных об'єднань ліберально-просвітницького толку, із стихійних, розрізнених повстань зростав організований, масовий політичний рух, і поет-патріот, що будить визвольні прагнення, не дожив всього лише декількох років до звільнення батьківщини. Тагор одним з перших в Індії вітав Радянську Росію. Він радів досягненням соціалізму і до кінця днів залишався другом нашої країни, яку він ще в 1918 року назвав «уранішньою зіркою, що сповіщає зорю нової ери». Такі події і зміни в світі, які скоювалися протягом цього довгого життя і, якщо говорити словами Неру, звернули «аристократа-художника в демократа, співчуваючого пролетаріату».

Батьківщина Тагора, Бенгалія, з її головним містом Калькуттою, ще в XIX столітті стала центром пробудження Індії, що починається. А в Бенгалії важливу суспільну роль грала сім'я Тагора. Це були вихідці із стародавнього аристократичного роду, крупні землевладельцы-заминдары, які займалися також і комерцією, особливе дід поета Дварканат Тагор, що нажив величезний стан. Вони належали до числа найбільш освічених людей тодішньої Калькутти. Спочатку дід, а потім батько поета Дебендранат Тагор керували суспільством «Брахмо-самадж» («Суспільство єдиного бога Брахми»). Засноване в 1828 року зачинає індійської освіти і релігійним реформатором Рам Мохан Раєм, воно з'явилося першою в Індії суспільною організацією нового типу, хоча й носячої ще риси релігійного співтовариства. Його учасники прагнули реформувати релігію індуїзму, тлумачивши її в раціоналістичному і моралістичному дусі, відкидали середньовічні станово-кастові розподіли і сімейно-побутові звичаї. Дебендранат Тагор, прозвав за свою ученість «махарши» («великий мудрець»), настирливо підкреслював, услід за Рам Мохан Раєм, культурну самостійність індійців, прагнув протистояти їхньому духовному поневоленню, незрячому преклонянню перед всім західним. Юний Рабіндранат вчився будинки, і, можливо, вирішальну роль в його долі зіграло те, що, за бажанням батька, навчання велося на бенгальському, а не на англійській мові, як було прийнято в освічених сім'ях. Великий вплив робили на нього філософські і богословські дискусії, які вів батько з друзями, літературні і наукові заняття старших братів. Немало часу хлопчик проводив і в самотності. Складати вірші він став вже з восьми років, і, коли йому виконалося чотирнадцять років, його вірші і замітки про літературу стали друкуватися. Семнадцатілетнему поету вже належали дві збірки ліричних віршів. В 1877 року його послали вивчати юриспруденцію до Англії, де він пробув два роки, займаючись,