РЕФЕРАТ

На тему:

“Життя і творчість Івана Семеновича Нечуя-Левицького”

Майстер української прози І.С.Нечуй-Левицький

В плеяді творців української класичної прози І. Нечуй-Левицький займає особливе місце. Вдумливий спостерігач народного життя, майстер великих епічних полотен, він з глибокою проникливістю відбирав із тогочасної дійсності різноманітні живі типи й змальовував їх докладно і неквапливо, у спокійній, об'єктивній манері, часом забарвленій ліризмом або гумором. На думку І. Франка, письменник відзначався поміж своїх літературних сучасників "як по красоті і плавності складу, так і по силі та живості картин, вірності рисунку та тій хапаючій за серце теплоті чуття, яка відзначає поміж російськими письменниками Тургенєва та Помяловського". В художніх творах Нечуя-Левицького розвиваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли і фабрики. Це - справжня енциклопедія народного соціального побуту, що постає у виразних описах, у рельєфних людських характерах.

Перу видатного письменника-реаліста належить ціла галерея образів селян та найманих робітників (Микола Джеря, бурлачка Василина, славнозвісні баби Палажка та Параска, Кайдаші та ін.). Оповідання й повісті з народного життя - це найбільш вагома й класично викінчена сторінка його творчості. Але Нечуй-Левицький не обмежився відтворенням побуту й долі українського селянства. Перед собою і своїми сучасниками письменник ставить завдання якомога глибше розкопати "непочаті рудники" українського життя.

Багатоманітні, різнохарактерні образи з'являються на сторінках його творів на тлі докладно виписаного соціально-побутового оточення та серед поетичних пейзажів рідного кураю (Надросся, Одещини, краєвиди Києва, Карпатські гори). І все це відтворено пером великого природолюба, якому прагнення до точності в описах не заважає бути поетичним і захоплювати читача.

У творах письменника відбився загальнодемократичний протест проти деспотизму й сваволі експлуататорської верхівки суспільства, проти бюрократичної царської системи урядування й освіти.

Реалістичний напрям таланту, глибокі демократичні симпатії письменника перемагали, і це давало йому можливість створювати справді класичні твори української прози.

Життя Івана Семеновича Левицького не багате на зовнішні події та круті злами, але позначається напруженою творчою працею і тісним зв'язком з тим демократичним оточенням, що породило найвиразніші пластичні образи його художніх творів.

Письменник народився 25 (13) листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Черкащині в сім'ї сільського священика. Він змалку придивлявся до життя й побуту кріпаків, чув з народних уст чудові українські пісні, старовинні легенди й перекази.

Рано познайомився з історією України, з "Кобзарем" Т. Шевченка. "Ще як я був малим хлопцем, - згадував письменник, - я чув про Шевченка; тоді в нас по селах скрізь говорили про його, бо Кирилівка, де родився Шевченко, всього за двадцять верстов од Стеблева".

Початкову освіту майбутній письменник здобув у духовному училищі при Богуславському монастирі. Задушливу атмосферу старої бурси він пізніше відтворив у своїх автобіографічних нарисах. Перед читачем постають "вихователі" знедолених дітей: жорстокий наглядач Федір, п'яний самодур інспектор Страхов та інші. Безглузда зубрячка, знущання над учнями, жорстокі покарання - таке було бурсацьке повсякдення. За найменшу провину школярів били. Учні з острахом прислухались до криків катованих товаришів. Читали в бурсі "Житія святих". У 1853 р. І. Левицький переходить до Київської семінарії, а в 1861 р. вступає до Київської духовної академії. Юнак багато працює самостійно: вивчає французьку і німецьку мови, широко знайомиться з творами української класики, читає Пушкіна, Гоголя, Данте, Сервантеса.

Наприкінці 50-х рр. виходять друком "Народні оповідання" Марка Вовчка, пройняті глибоким гуманізмом. Суспільний рух 60-х рр. захопив студентську молодь, віяння часу проникали і в духовні учбові заклади. Студенти прагнули до справжніх знань, займались самоосвітою. На власні кошти вони передплачували прогресивні журнали, серед них "Современник".

1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра богослов'я, але відмовляється від духовної кар'єри і клопочеться про вчительську посаду в учбових закладах.

Він викладає російську мову, літературу, історію, географію. В 1873 р. І.Левицький вчителює в Кишиневі. Тут за письменником було встановлено пильний нагляд поліції.

Творча діяльність письменника розпочалася наприкінці 60-х рр. 1868 року на сторінках львівського журналу "Правда" перші твори І. Левицького.

Перші твори І. Нечуя-Левицького відзначились новими мотивами, оригінальними характерами, яскравими художніми барвами.

Тогочасна критика особливо відзначала успіх письменника в створенні оригінального образу Марини. Нечуй-Левицький реалістично змалював індивідуальні риси її зовнішності.

Новий тип прози для української прози вивів Нечуй-Левицький в творі - оповіданні "Гориславська ніч".

У пореформений час удосконалювались суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між класами. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, зростання міського населення - все це вело до становлення нових форм суспільного життя. Потрібні були нові види й жанри прози, здатні охопити всю його складність і різноманітність.

Завдання спрямувати українську прозу до нових сфер життя й створити для їх відображення великі епіко-реалістичні полотна випало на долю І.Левицького. Перед ним був багатий досвід талановитих попередників. Позитивну роль відіграла широка обізнаність Нечуя-Левицького з російською літературою, зокрема з прозою Гоголя, Тургенєва. Нечуй-Левицький не відмовляється цілком від тих своєрідних можливостей, що їх дає традиційна для української прози оповідна манера, а вводить у літературу обіг раніше не помічені типи, блискуче використовуючи можливості літературної імітації живої розмовної мови від особи народного оповідача. Та разом із тим письменник торує нові шляхи, створюючи велику соціально-побутову повість і роман-хроніку, де типові характери зображені з повнотою, властивою гоголівській реалістичній школі. Усе це відчутно впливає на структуру твору, допомагає відкрити простір для широкого показу складних зв'язків