Оскар Клод Моне
(14.02.1840 - 05.12.1926)

Видатний французький живописець. Один з основоположників імпресіонізму. Пройде багато років, перш ніж Клод Моне зможе написати цей лист:
"Сьогодні більш ніж коли-небудь, я бачу, наскільки протиприродний той незаслужений успіх, що випав на мою долю. Я завжди прагнув досягти кращого, але вік і невдачі виснажили мої сили. Не сумніваюся, що ви знайдете мої полотна досконалими. Я знаю, коли я їх виставлю, вони принесуть мені великий успіх, але мені це байдуже, оскільки сам я вважаю їх поганими..."

Оскар Клод Моне народився 14 листопада 1840 року в Парижі. Коли хлопчику виповнилося п'ять років, родина переїхала в Нормандію, у Гавр. Батько хотів, щоб Клод став бакалійником і приєднався до сімейного бізнесу, але син із дитинства захоплювався образотворчим мистецтвом, зокрема, із задоволенням малював карикатури. На морському узбережжі Нормандії Моне зустрів Ежена Будена, відомого пейзажиста й одного із провісників імпресіонізму. Буден показав юному художнику деякі прийоми мальовничої роботи з натури.

Друзі

Позбавлений матеріальної підтримки рідних, в 1860 році Моне змушений іти до армії. Він потрапив в Алжир, але з призначеного семирічного строку відбув там лише два роки - юнак занедужав тифом, і втручання тіточки допомогло художнику демобілізуватися. Клод вступив в університет на факультет мистецтв, але швидко розчарувався в підході до живопису, який панував там. Покинувши навчальний заклад, він незабаром потрапив у студію живопису, яку організував Шарль Глейр. Короткозорий швейцарець Глейр тримав майстерню на лівому березі Сени. Його учнями були син бідного кравця з окраїни Парижа Огюст Ренуар і спадкоємець сенатора з Леро, багатого виноградаря, Фредерік Базель. Третім у свою компанію ці двоє прийняли Каміля Піссарро, конторника й сина конторника з Антильських островів. Він був років на десять старше за них, але погодився залишатися в тіні. Згодом Піссарро стане не тільки чудовим живописцем, але й теоретиком їхньої школи. Група, щоправда, поки ніяк не складалася: жодному з них не був даний дар безперечного лідера. І тоді з'явився четвертий.

Його виникнення на порозі майстерні Глейра запам'ятали всі: бездоганно одягнений, у сорочці з мереживними манжетами - чепурун, денді! І невтямки було, що в кишені в того ні сантима, та й сам він не інфант, не спадкоємний дворянин із родоводом, а перекірливий син дрібного крамаря з Гавра. Звали його Клод Моне. Усе швидко звикли, що Моне замовляв плаття у кращого кравця Парижа, ніколи не платив, а коли той заїкнувся про гроші, сказав із поблажливою зарозумілістю:

«Якщо ви наполягаєте, мосьє, я позбавлю вас своїх замовлень».

Однак не манери тягли до нього Базеля, Ренуара й Піссарро: Клод Моне був настільки природно незалежний, що неможливо було не захопитися цією властивістю юного провінціала.

Дама в зеленій сукні

Популярність Клоду Моне приніс портрет Камілли Донсьє, написаний в 1866 році («Камілла, або портрет дами в зеленій сукні»). Над «Дамою» дружно потішалися критики й глядачі. Газетні дотепники не утомлювалися друкувати шаржі, де довгий шлейф вивалювався за край картини, а шия жінки була перекручена, як штопор. Моне намагався не звертати уваги на глузування: тепер із ним була дружина Камілла, вона народила йому сина, заради них хотілося жити, - але жити не було на що.

Салон знедолених

Моне був першим, хто волів малювати свої картини тільки на відкритому повітрі в будь-яку погоду й у будь-яку пору року. Клод часто підкреслював:
«Я намагався зробити неможливе - намалювати саме світло».

Друзі любили приїжджати в маленьке містечко Аржантей, де для кожного відшукувався куточок, приємний погляду. Моне завів човен із навісом, назвав його плавучою майстернею й днями безперервно писав текучу воду, докладно передаючи її мінливі стани. І одного разу Едуард Мане, який недолюблював Клода Моне з безглуздої причини (їх плутали спочатку через співзвуччя прізвищ), не витримавши, вигукнув:
«Так ви подивіться, яка в нього ріка! Це ж Рафаель води!»
Визнання друзів було дорогим.

Однак Салон відкидав їхні картини одну за іншою, а якщо навіть приймав, то розвішував так, що розглянути їх було неможливо. Тому Клод Моне запропонував організувати свою виставку - «Салон знедолених».

Виявилося, що витівка більше ніж невдача. То була катастрофа. Критики змагались у дотепності: пейзажі порівнювали зі шпалерами, оголену натуру - із шарами гнилого м'яса, багатофігурні композиції - з гарячковими баченнями божевільних. Моне зазнавав біль не стільки через власний провал, скільки через те, що став мимовільною причиною образи друзів. На той час Клод уже написав прекрасні картини - і «Сніг в Аржантеї», і «Регата в Аржантеї», і «Сніданок на траві», і «Жінок у саду», за які через двадцять років йому будуть пропонувати сотні тисяч і мільйони франків, а поки обставини змушували його писати розпачливі листи:
«Із позавчорашнього дня в мене немає жодного су, а в кредит більше не дають ні в м'ясника, ні в булочника. Хоча я й вірю в майбутнє, але, як бачите, моє сьогодення дуже важке. Чи не зможете ви терміново вислати мені 20 франків?»
Друзі допомагали йому - Ренуар добував замовлення в марнолюбних крамарів, вони виконували їх разом; заможний Базель надсилав гроші.

Франко-прусська війна

Незабаром Базеля не стало. 18 липня 1870 року імператор Франції Наполеон III оголосив війну Пруссії; передбачалося, що то буде невелика переможна прогулянка. Фредерік Базель приїхав в Аржантей, виряджений у форму зуавів – найрозпачливіших полків у кавалерії