Як гімни нескореним і сміливим, бойові, мобілізуючі заклики «кувати вселюдно мечі» звучали рядки віршів його першої збірки: «Ми не кинемо зброї своєї...», «З військом за волю боролися ми...», «Три менти», «Жа-лібна пісня», «Міцно, солодко...» та ін. А найвища хвиля народного піднесення в час першої російської революції передана в такій поетич-ній картині:

Глянь, повстає поневолений люд,

З себе кайдани і ярма зриває,

Морем шумить і про волю співає.

Гнівний іде на розплату й на суд...

б) Друга збірка

«Яка краса: відродження країни!»

Поезія під такою назвою була вміщена в другій збірці Олександра Олеся — «Будь мечем моїм» (1909), в якій голосно зазвучали громадянські мотиви. Але ще в ранній творчості поета поряд з інтимними віршами було чимало й таких, де чи в підтексті («Айстри», «Сонце на обрії, ранок встає»), чи з безпосередньою відкритістю («Ой не квітни, весно,— мій народ в кайданах», «Для всіх ти мертва і смішна», «Вони — обідрані, розбуті») йшлося про підневільний стан народу, про численні жертви, принесені його кращими синами на вівтар визволення.

Революційні події 1905 року посилюють громадянський пафос лірики Олександра Олеся. Хоч серце народу «в ранах», проте він знайде сили розбити кайдани — така ідея супроводжує розгортання мотивів багатьох віршів цього часу. Поет відгукнувся на криваву розправу над Шмідтом («Капітану Шмідту»). У вірші «Три менти» передано настрій повсталої маси. Ще вчора страх перед карателями сковував людей («Нахиляйтесь, пригинайтесь: може, мимо пройдуть звірі...»). Та жах поступово переходить в опір кривавим вампірам. Нарешті, третій момент наснажений революційними закликами:

Гей, до зброї! Бийте в дзвони!

Будьте смілі, як дракони!

Всіх гукайте,

Всіх скликайте —

Хай гудуть, як громи, дзвони...

В іншому вірші — «Xай наші вчинки бо-жевільні» — поет від імені героїв, що віддавали бла-городній справі визволення все найдорожче — сили, здо-ров'я, навіть життя, висловлював упевненість, що рух до свободи нікому не зупинити. Борці щасливі «гордим ду-хом», який кличе їх до вимріяної мети. І прийдуть часи, коли імена мужніх гримітимуть, як дзвони в горах серед тиші, а луна розбудить суспільство.

1908 роком датується поезія «Яка краса: від-родження країни!». Революція вже пішла на спад, посилилися репресії проти борців за свободу. Все ж Олек-сандр Олесь не впав у розпач, навпаки, він і в чорні дні реакції підносить хвалу тим осяйним дням, коли народ вперше розправив плечі. Поет оспівує красу визволення, нехай вже й зів'ялу, померклу, і цим самим передає наступним поколінням героїв естафету боротьби за волю, кличе живих до нових подвигів.

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Поет у захопленні від могутнього пориву, який об'єднав народ під прапорами свободи. Він нагадує йому пробу-дження орла, політ вільного птаха. Народне піднесення зіставляється з морською стихією, могутньою і величною. Волелюбний пафос — найістотніша риса цього прекрас-ного твору.

Новим змістом наповнюються громадянсько-патріотичні мотиви в поезіях, написаних у складні часи будів-ництва української державності. Від цих творів віє по-лум'яним оптимізмом, вони наснажені закличними інтонаціями, що виділяються навіть графічно:

Крики... Усміхи привітні...

Прапори... Пісні...—

Будьте мужні, непохитні,

Єдністю міцні!

Ліричному героєві хочеться вірити, що навіки згинула неволя, розірвалися столітні кайдани, розламано ґрати в'язниць, де конали патріоти. Правда, десь у підсвідомості б'ється й тривожна думка, чи не повернеться знову старе. Тому картина «свята волі» проймається застереженнями не заспокоюватися від перших успіхів, адже ж всюди чигає ворог. І знову у вірші «Крики... Усміхи ве-сняні ...» звучить звертання: «Вартові, вночі не спати! Пильно стерегти!»

Внутрішня тривога поета зрозуміла. Такі настрої по-силювалися в зв'язку з реальним розбратом, який роз'їдав національно-визвольні сили. Поет бачив, як над нашою Волею каркали зловісно імперські круки, як сліпа помста затьмарювала людей, засліплювала їм очі, що неминуче вело Україну на Голгофу.

в) Музична гармонія поезії

На поезії Олександра Олеся по-своєму відбились пошуки новоромантиків і символістів, які сприйняття природи намагалися передати через гру звуків і барв. Серед європейських митців на переломі віків найбільш ідеальної гармонії між формою і змістом добивалися Французькі поети; їхніми дорогами прагнули йти російські символісти. В українській літе-ратурі новим словом стала поезія Лесі Українки, якій повнокровно вдалося відтворити гаму звуків і кольорів навколишнього світу. Для таких митців, як П. Верлен, О. Блок, Леся Українка, поезія й музика становили єдину стихію. І лише так можна передати, вважали вони, «гармонію ідеалу з життєвою правдою». Вірш забарвлюється глибоким ліризмом.

Таким шляхом у літературі прагнув іти Олександр Олесь. Характерні його слова з вірша про новаторство Миколи Вороного. Олесь пише, що поет прийшов до нас із «краю чарівного», «місяця ясного» і приніс «звуків сонячно-небесних», «слів нечувано-чудесних», квітів і «розкидав їх усюди — в кожну пісню, в кожні груди, в кожний скривджений куток!». Це ж можна сказати і про самого автора поетичних метафор. У листі до дружини він скаржиться, що українська критика не зрозуміла його нова-торства: «Мій друже! До ж в українській мові готові форми, готові кате-горії для висловлення всіх переживань душі і розуму? їх нема, і мені довелось їх створювати. Цього критика не відзначила, і ні один з голо-вотяпів не подумав навіть над цим. Ще вище я піднесу свій прапор вільної творчості людини і сміло