«Ніч на полонині» народилась із душевної драми, журливо-радісного пізнього кохання О. Олеся до Марії Фабіанової. Реальне і фантастичне в творі переплелося і сприймається як один казковий світ, вибудуваний, як і в ранніх драматичних етюдах, на символістськи забарвленому про-тиставленні буденно-приземленого і світло-піднесеного.

Чимало сюжетних ліній і мотивів твору О. Олеся ніби повторюють те, що було сказано в драмі-казці «Над Дніпром», поемі «На зелених горах», а також у «Лісовій пісні» Лесі Українки та «Затопленому дзво-ні» Г. Гауптмана. Важливе місце для розкриття переживань героїв, загострення дії відводиться сну, пісні, музиці.

«Ніч на полонині» — найліричніший і найбільш сценічний з драматичних творів О. Олеся — ішов у Пряшівському і Львівському театрах. Народнопоетична стихія, розлита по всій сюжетній канві, пластично передає картини природи, закони її реального і казкового світу, найінтимніші людські переживания. Фантастична Мавка не піддається застережжю лісових істот, вона прагне земного кохання, домагається його, бо діє настирливіше, ніж Марічка. Для Мавки саме вона, дівчина з села, зруйнувала її щастя. Після смерті Марічки (при сприянні злих духів, намовлених Мавкою), здавалося, вже немає перешкод, аби побратися Івану й Мавці. Однак відбулося порушення гармонії людини і природи, довічної людської моралі і совісті. Через те О. Олесь і розв'язує драма-тичний конфлікт згідно з народними настановами: немає щастя, здобутого нечесним шляхом, за рахунок іншого і на користь іншому.

Цей твір, як і драматичні казки першого періоду, утверджував пере-могу добра над злом, світла над темрявою, весняної повені над кайда-нами зими, світлої казки над понурою дійсністю, вищих загальнолюдських інтересів над дрібними, міщанськими. За рік до смерті Олесь, підсумо-вуючи зроблене, серед найкращих своїх творів недаремно назвав «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Ніч на полонині».

4. “Чужиною”

Події на Вкраїні драматично ускладнюються, а Олесь готує до друку шосту збірку поезій «На хвилях». Ця книжка була особливо дорогою серцю автора. Він весь час турбувався про її вихід, а в листі до дружини прохав «звідти вийняти, що перестарілось, а то яких-небудь 10 віршів мо-жуть зіпсувати всю книжку, і її ніхто не буде купувати» (XV, № 1085). Скоро журнал «Друкар» повідомляє про видрук нової збірки Олеся на початку 1919 року. Та книжка так і не дійшла до читача і пролежала в архіві сімдесят років. Навіть з того неповного тексту, який ми подаємо, читач переконається, що поетична хвиля Олесевого таланту не слабла, її ліричний струмінь не згасав, а навпаки — набував нової музичної сили й образної виразності. Здається, поетовому зізнанню можна по-вірити:

Я закоханий... Люблю!

Не признаюся нікому...

Тільки місяцю ясному,

Тільки, може... солов’ю.

І сказав... а солов'ї

Вітру, хмарам розказали,

І тепер думки мої

Вся земля і небо взнали.

Проте в ці бурхливі роки мало було хвилин, щоб висловлювати по-дібні почуття. Протягом трьох років змінилось більше десяти різних влад, тому тема національної долі України, душевна мука за майбутнє рідного народу постійно присутня в його світоглядних ілюзіях і вилита в поезіях цих років. Невизначеність ситуації посилювалась загрозою власному життю. Було й таке, що на початку 1918 року газета «Нова рада» по-відомляла про вбивство письменника, але через кілька номерів (20 люто-го) робила спростування: «О.Олесь живий. Він був під загрозою розстрі-лу, але йому пощастило врятуватись».

У січні 1919 року Олександр Олесь збирається разом зі своїм другом Костянтином Хороманським, піаністом й композитором, у гості до сестри Марії. Але дійти з Лук'янівки до Бесарабки, де вона мешкала, було неможливо. Кулеметна стрілянина, вибухи снарядів... Довелося перечіку-вати в квартирі Хороманського. Олесь читав вірші з підготовленої до друку книги. На якусь мить господар вийшов у сусідню кімнату і там від вибуху снаряда загинув. Ця смерть стала величезним душевним потрясінням для Олеся. До цього додалося ще одне гірке переживання: петлюрівцями був розстріляний брат дружини, похорони якого відбулися з хати Олеся в Пущі Водиці. Як згадує сестра Марія, брата це остаточно надломило, і в розпачі він вигукнув «Далі я не можу витримати!.. Я збожеволію...»

Безперечно, і ці події підштовхнули письменника до виїзду за кордон. З дипломатичним паспортом начебто від уряду Української Народної Республіки виїздить Олесь у лютому 1919 року до Будапешта. Не споді-вався, що це назавжди. У Києві лишилась дружина з сином, за якими сумує, у листах заспокоює, що «підлікує своє здоров'я», закінчить видав-ничі справи і восени повернеться додому. У листі до Віри Антонівни з Відня, куди незабаром він переїжджає, пише: «Я живу тим днем, коли вас угледжу. Поживемо тут місяців 3—4, а потім поїдемо до Києва. Я і тепер поїхав би, але шкода тих книжок, що я видав і послав до Ка-нади, Бразілії, Сполучених Держав і Зеленого Клина» (XV, № 1523). Напевно, в ці перші роки перебування за кордоном громадська діяль-ність, в яку поет активно занурився, видавничі справи його настільки захопили, що довелось на певний час затриматись. Олесь перевидає у Відні першу, третю і п'яту збірки своїх поезій, займає посаду редактора сатиричного журналу