Молодий Іван Франко гучно декларує свій при-хід у літературу в 1870-х роках, коли з'являються друком його повість "Петрії і Довбущуки", збірка "Балади і розкази", цикл "Бориславські оповідання", студія "Література, її завдання і найважніші ціхи". Саме у ній 22-річний письменник висловлює-свої естетичні погляди: "Вона (література. - М.Л.) ( повинна при всім реалізмі в описуванні також аналізувати описувані факти, вказувати їх причини, їх конечні наслідки, їх повільний зріст і упадок. До такої роботи не досить вже вправного ока, котре підгледить і опише найменшу дрібницю, - тут вже треба знання і науки, щоб уміти доглянути саму суть факту, щоб уміти порядкувати дрібниці в ці-лість не так, як кому злюбиться, але по ясному і твердому пауковому методу. Така робота ціхує найкраще всю нову реа-льну літературну школу, втягуючи в літературу і психологію, і медицину та патологію, і ідеологію, і другі науки". І далі: "Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки па правду, не на естетичні правила, а заразом аналізує їх, робить з них виводи, - се її науковий реалізм".
Отже, реалізм в описуванні явищ дійсності, дошукування суті причин-но-наслідкових зв'язків, чітка наукова методологія, використання у твор-чості здобутків науки, зокрема медицини та психології, домінування "пра-вди" над "естетичними правилами" - ось найголовніші риси творчості Івана Франка раннього періоду. Що важливо: Франко-теоретик і Франко-практик не відбігають надто далеко один від одного (як це часто трапля-ється). Те, що маніфестує один, втілює другий, або ж, навпаки, висновки теоретика випливають із здобутків практика. Тому творчість молодого письменника сміливо можна назвати літературою факту. Він зводить цей факт до абсолюту, дбає про документальність і точність події.
Рання творчість Івана Фран-ка, таким чином, має виразні озна-ки натуралізму, творчого напря-му, що був досить-таки показо-вим для європейських літератур того часу. Саме натуралізм давав письменникові можливості для ре-алізації своїх естетичних задумів. Мабуть, тому Франко і захоплю-вався творчістю "батька натуралізму" - французького письменника Еміля Золя. "Щодо літературної кар'єри, - згадував Франко, - то головним моїм взірцем був Золя...". Як і французь-кий письменник, наш автор вірить у всемогутність науки, якій поступово стають доступними всі тайники космосу і людської душі; також керується постулатами про закони людської спадковості й фізіологію пристрастей, теж іде на конфлікт із читачем, епатуючи його брутальними сценами, тривіаль-ністю буденного життя. Як і Золя, наш письменник поставив собі за мету показати образ галицької суспільності "в різних її верствах, у різних змаган-нях, працях, заробітках, стражданнях, поривах, ілюзіях та настроях". Тому часто мандрує по прикарпатському краю, зустрічається з різними людьми, слухає їхні розповіді й безнастанно обсервує, досліджує, допильновує. "Жит-тя дало мені аж надто багато нагоди до збирання таких матеріалів. Прина-гідні оповідання знайомих, фігури, здибані в вагоні залізниці, власні споми-ни та спостереження, - все те перетворювалося звільна, протягом літ у біль-ші або менші оповідання та ескізи".
Про темні часи польського панування в Галичині І. Франко писав: „Пригадаймо ті переслідування, які терпіли вкраїнські селяни, що засно-вували перші читальні, ті тягання до урядів політичних і ненастанні реві-зії жандармів у читальнях, забиран-ня і конфіскування найневинніших брошур, розв'язування читалень і арештування та транспорти в кайда-нах їх основателів". „Латинське духовенство, а спеціяльно єзуїти, устроюють в східній Галичині духовні місїї серед українців ніби для охорони народу від схизми і сил-куються перетягати його до латинст-ва і до польської народности".
З усього цього видно, що важка була це праця, дійсно каменярське лупання скали, бо ворогів було до-волі збоку чужих — поляків, збоку S москвофільського табору, який мріяв і про єдиний великий нарід від Карпат аж по Камчатку, і, на жаль, збо-ку українських народовців, які тоді ще не знали, що успіхи в праці для народу можна осягнути лише пра-цею з народом, а не переговорами, як це пробував робити Панько Куліш разом із Олександром і Володимиром Барвінськими.
Тодішня Франкова діяльність і твор-чість мала напрям головно суспільницький і була пробоева. І хоч Франко працював в першу чергу для укра-їнського народу, українська партія народовців не була вдоволена з моло-дого письменника й поета, який сво-їми літературними творами щораз бі-льшу славу здобував між своїми й чужими. Народовці запрошували Франка до співпраці у своїх органах („Діло", „Зоря" „Правда"), але Франко не міг довший час співпрацювати з ними.
В 1881 р. Франко спільно з Іваном Белеем видавав місячник ,,Світ", але з огляду на матеріальну нужду мусів виїхати на село до Нагуевичів, звід-ки надсилав статті. „Світ" в 1882 р. припинив свою появу внаслідок недостачі фондів. Не міг Франко ви-жити з тих прибутків, що їх мав із завжди непевної співпраці в тодішніх українських часописах. Бажаючи ін-формувати про українську справу чу-жинців, він посилав кореспонденції до польських часописів, друкованих у Варшаві й Петербурзі („Правда" і „Край").
В 1883 р. Франко написав реферат про економічні справи Галичини, який виголосив на всенароднім вічі у Львові директор ,,Народньої Торгівлі" Василь Нагірний. Цей реферат спра-вив глибоке враження на учасників віча.
В лютім 1885 р. він виїхав до Києва, де старався здобути фонди на вида-вання нового літературного часопису, що мав зватися „Поступ", „Прапор" або „Братство" але з цього нічого не вийшло. В 1886 р. Франко одружив-ся з киянкою Ольгою Хоружинською. В. Дорошенко пише про цю важливу подію в житті І.
