писати. Жахи, створювані його уявою, іноді наводили страх на нього самого. Тоді він будив дружину, яка сідала коло йога письмового столу з панчохою, яку плела, а в певну годину, якщо це був робочий день, письменник уже сидів у суді і ретельно працював. Значні за обсягом твори Гофмана виходять один за одним у такому пораду: «Чортовий еліксир» (1816), романи та новели для збірки «Нічні оповідання» (1817); «Дивні страждання одного директора театру» (1819), «Крихітка Цахес на прізвисько Цин обер” (1810); «Серапіонові брати» (1819); «Життєві погляди кота Мурра» (1820); «Принцеса Брамбілла» (1821); «Мейстер Фло, казка в сімох пригодах двох друзів» (1822). У 1819 році хвороба знову наздоганяє його, і він з дружиною їде на лікування в Селезію. У цей час влада вирішила поквитатися з письменником-сатириком, який вже перебував у важкому стані. Прикутий до ліжка, він продовжував диктувати свої оповідання. У сорок сім років сили Гофмака буди остаточно вичерпані. У нього розвинулося щось подібне до туберкульозу спинного мозку. Він помер 26 червня 1822 року.
Гофман підводить підсумки німецькому романтизму, є найповнішим виразником кращих його прагнень, яким вів надав небувалої доти яскравості й певності. У творчості Гофмана, найсуб'єктивнішого письменника, котрий перетворив кожну свою сторінку на палку особисту сповідь, зіштовхнулись у перешкоду єдиноборстві велична, але самотня у своїх думках душа поета, що потребувала правди, свободи, краси від жорстокого погано влаштованого світу, в якому панує соціальна кривда, в якому все прекрасне і добре приречене на загибель або на злиденне безпритульне існування. Основний для всього романтизму конфлікт — розлад між мрією і дійсністю — набуває у Гофмана безвихідного, трагічного характеру. Основна тема його творчості — тема взаємовідносин мистецтва та життя.
Свій світогляд Гофман послідовно відтворює в довгій низці незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він поєднує все найпрекрасніше, що створили народи упродовж всіх століть, з особистим вимислом, то похмурим і хворобливим, то смутно зворушливим, але найчастіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Вій уміє зацікавити і дорослого читача цією строкатою фантастикою, і робить це за допомогою поєднання природного з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кавою, чаклунки торгують яблуками й пиріжками, герцоги та графи овочевого царства нарізаються зірочками і їх кладуть у суп і т.д.
Надзвичайна проза німецького життя є сіреньким тлом, на якому яскраво виграють барви його фантастики. Як психолог Гофман обрав для себе галузь невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних, впливів, усього страшного. І болісно зворушливого; марення, галюцинація, безпричинний страх, утрата душевної рівноваги — улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він чудово відтворює епоху Реформації і XVII століття; італійські звичаї і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життю в подробицях, він завжди перетворює його та строкату казку. Інший темний бік поезії Гофмана — його прагнення сповнювати читача жахом, змушувати його вірити в існування якихось похмурих сил. Таким чином, крізь усю творчість Гофмана проходять два потоки фантастики. З одного боку, радісна, барвиста фантастика, що завжди давала насолоду дітям та дорослим, і могла надихнути таких композиторів, як Вагнер, Чайковський, Шуман («Лускунчик», «Чуже дитя», «Королівська наречена»), на дивні їх творіння. З іншого боку,— фантастика кошмарів і страхіть, всіляких видів божевілля як художнього втілення «нічного боку» душі й суспільного життя людей, якими володіють темні, страшні сили («Еліксир диявола», «Піщана людина», «Майорат»).
«Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»
(1819)
Твір Е. Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» розповідає про події, що мали місце в маленькій державі князя Деметрія. Дійовими особами твору є карлик Цахес, фея Розабельверда, студенти Балтазар і Фабіан, професор Мош Терпін та його дочка Кандіда, маг Проспер Альпанус. Розповідь ведеться вія особи автора. Історія про маленьку потвору викриває побут і звичаї карликових Князівств, які ще мали місце в Німеччині.
У державі князя Деметрія кожен мешканець мав повну свободу, тому сюди злетілася велика кількість фей і магів, які понад усе на світі ставлять свободу. Але незабаром Деметрій помер. Його місце посів Пафнутій, який вважав що чарівникам на його землях не місце. У князівстві залишилася лише фея Розабельверда, яка умовила Пафнутія надати їй місце у притулку для шляхетних дівчат. Одного разу, коли Розабельверда в чудовому настрої гуляла в лісі, на узбіччі дороги вона побачила селянку Лізу, яка спала. Поряд з нею лежав кошик із хмизом, в якому був її син, крихітка Цахес. Це була страшна потвора зі старечим обличчям, тонесенькими, мов гілочки, ніжками. Пожалівши цю потвору, фея почала розчісувати своїм гребінцем його зашугане волосся. Коли мати прокинулася, феї вже поряд не було. Селянка вирушила в путь. Дорогою вона зустрілася з місцевим пастором, який був дуже вражений потворністю малюка, хоч і сказав, що той гарний собою, і навіть запропонував взяти дитину на виховання, Ліза була рада позбавитися цього тягаря, але не могла збагнути, чим саме міг сподобатися її потворний син Пастерові. А тим часом у Кервеському університеті навчається молодий поет Балтазар, який кохає Кандіду, дочку свого професора Моша Терпина. Несподівано серед університетського люду з'явилось нове обличчя — крихітка Цахес, який має чудесний дар привертати до себе людей. Якщо хтось у його присутності говорить щось дотепне, всі вважають, що це сказав