Друга світова війна приносить М. Кордубі немало непевностей і тривог: повернувшись через Холм до Львова, він працює у бібліотеці НТШ, викладає у другій і першій українських гімназіях. З серпня 1944 р. виконує обов'язки професора історії України в університеті, а з 1945 р. стає завідувачем кафедри південних і західних слов'ян. Але недовгим і далеким від спокою було наукове життя Кордуби у Львові. Відомо, що 1946 p. LJ.K КП(б)У чи ненайголовнішим із питань вважав «ідеологічну роботу» у західноукраїнському регіоні. З цією метою у жовтні було прийнято документ «Про заходи щодо посилення масово-політичної та ідеологічної роботи в західних областях України». Критичний матеріал для цієї постанови готувала спеціальна бригада ЦК КП(б)У — це інформаційні «Доповідна записка про стан ідеологічної роботи в партійній організації Львівської області» і «Доповідна записіса про кадри професорсько-викладацького складу кафедр суспільних наук і якість викладення у Львівських вузах» (ширше про це див.: Рубльов О. С, Черченко Ю. А. Цит. праця.— С. 215—219; Замлинська О. Ідеологічний терор та репресії проти творчої інтелігенції у перші повоєнні роки (1945—1947) // Київська старовина.— 1993.— № 2.— С. 75—76). У першій записці центральною є думка про те, що ніякої історичної школи М. Грушевського немає, а вся, на думку авторів-інформаторів, спроба це доказувати — не що інше, як «буржуазно-націо-налістична» діяльність.
З ряду архівних джерел, що вже введений у науковий обіг, правдивих історико-аналітичних публікацій випливає, що тодішня ідеологічна машина працювала на боротьбу «проти концепції історії України М. С. Грушевського та його послідовників» (Там само.— С. 216). Для цього на кафедрах історичного факультету Львівського університету проводилися пленарні засідання, дис-пути, тощо. Щонайбільше вістря так званих полемік спрямовувалося проти І. Крип'якевича й М. Кордуби. Ось фрагмент тогочасної «документалістики»: «професор Кордуба, який читає курс історії України на історичному факультеті, не погодився з назвою теми свого докладу, яку запропонував йому тов. Горба-тюк (тодішній декан істфаку.— В. К.)». М. Кордубі пропонувалося виступ назвати: «Буржуазно-націоналістичне висвітлення історії стародавніх часів, зокрема Київської Русі і періоду феодальної роздрібленості, у Грушевсько-го». Історик Кордуба озвучив доповідь під такою назвою: «Михайло Грушев-ський як дослідник княжої доби історії України». На противагу бажаному, він взяв М. Грушевського під захист, акцентуючи при цьому, що вчений займає без перебільшення визначне місце як в українській, так і в історії слов'янського світу. Доповідач спростував безпідставні твердження деяких «вчених» про те, що західна Україна ~ глухий загумінок. Таке бачення, на думку М. Кордуби,— гірко тенденційне, помилкове, бо Галичина, наприклад, ніколи «не була закутком, вона дала передових людей, як Івана Франка, Олександра Колессу, Остапа Терлецького, і всі вони поважали Грушевськогояк авторитетного дослідника-аналітика. Вчені Росії також з повагою ставилися до історика Грушевського... Мені здається, що в останній час це слово (націоналіст.— В. К) починає грати роль, яку в середні віки відігравала назва «єретик». Коли хотять яку-небудь особу скомпрометувати, збезчестити в очах широкої публіки, коротко кажучи, знищити, приклеюють йому етикетку «націоналіст», не вглиблюючись в суть значення цього терміну... Якщо під націоналізмом, — продовжує М. Кордуба, — розуміти тверде усвідомлення приналежності до своєї народності, активну боротьбу проти її поневолення, проти всіляких намагань винародовлення з боку агресивних ворогів, тоді доведеться назвати Грушевського націоналістом, но такими націоналістами були Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник і багато інших видатних патріотів, яких пам'ятають і люблять» (цит. за: Рубльов О. С, Черченко Ю. А.— С. 216—217). Але, як то мовиться, ідеологічної «молотьби» було замало, за цією спланованою роботою мали йти невдовзі «організаційні висновки»: постановою Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1946 р. за № 1859 у Львові зліквідували інститути української літератури, історії України, економіки АН УРСР. Наукові співробітники залишилися без роботи. М. Кордуба якийсь час був на хлібах музейного працівника. Але невдовзі його життя обірвалося. 17 травня 1947 р. Львівська газета «Вільна Україна» вмістила замітку «Лист до редакції», у якій були короткі, повні розпачу, слова вдови професора — Євгенії Михайлівни Кордуби: «Від усієї сім'ї покійного Мирона Михай-ловича Кордуби складаю гли-боку подяку колективам Львів-ського університету їм. І. Франка та Львівських установ Академії наук УРСР, друзям, знайомим та окремим особам, які віддали останню шану нашому дорого-му Покійникові...» (цит. за: Рубльов О. С, Черченко Ю. А. Згадана праця.— С. 329).
Мирон Кордуба — постать виняткового таланту, здібностей, людина, що по суті, спричини-лася до багатьох галузей науки, суспільно-громадського, політич-ного, культурно-просвітницького життя.
Очевидно, коли б М. Кор-дуба