концентрував свої худож-ницькі зусилля на оповідній прозі або ж на перекладацтві, то ймовірно посів би достатнє місце у ряду українських про-заїків. Адже ВІДОМО, ЩО Перші «Земля свідком минулого»письменницькі спроби (оповідання «Виправа на золоте руно») він зреалізував 1895 р. у «Неділі» — ілюстрованому додатку до чернівецької газети «Буковина». Надіслане того ж року оповідання «Бобо» на літературний конкурс «Зорі» не залишила конкурсна комісія поза увагою, а І. Франко в огляді «Конкурс «Зорі» підмітив «гарну як на початкуючого автора працю. Видно там, — продовжував, ~ добру знайомість життя, а тип сім'ї «попа-аристократа» виведений досить вірно і пластично» (Зібр. творів: У 50 т,— К.: Наук, думка, 1981.— Т. 29.— С. 474). З інших творів відомі невеликі оповідання з життя селянства, інтелігенції: «Брус» (1896), «Святий вечір» (1897), «Грядуще покоління» (1897). Невеликі оповідки, етюди, начерки та літературно-кри-тичні рецензії, відгуки публікував у багатьох періодичних виданнях («Не-діля», «Буковина», «Галицька Газета», «Діло», «Зоря», «Нова Хата», «Читаль-ня», «Україна», «Альманах в пам'ять 30-х роковин заснування товариства «Січ» у Відні», «Ілюстрований буковинський православний календар на зви-чайний рік 1913» та ін.). Про неабиякі задатки М. Кордуби на літературному й критичному полі писав О. Маковей.
Знання німецької та французької мов стали М. Кордубі у нагоді, коли він зайнявся перекладаннями. Так, він зробив непоганий переклад кількох оповідань, повістей Гі де Мопассана («Дядько Улян», «В дорозі»), працював над перекладом «фауста» Й.-В. Гете (початок перекладу 1895 р. другої частини «Фауста» див.: ЦДІАЛ.- Ф. З с/309.- Оп. 1- Зв'язка 85.- Спр. 1227- Арк. 1—2 зв.; ширший варіант — там само.— Ф. 309 (НТШ).— Оп. 1.— Спр. 1227.— Арк. 1-32).
Як редактор та видавець немало знань віддав підготовці такого історико-культурологічного, у багатьох відношеннях енциклопедичного характеру, видання, як «Січ»: Альманах в пам'ять 40-х роковин основання товариства «Січ» у Відні» (Львів, 1908; тут вміщена і його стаття «З життя українських студентів у Москві»), збірникового типу періодичного видання «Студія з поля суспільних наук і статистики» (1927—1928), політологічної праці «Суспільні верстви та політичні партії в Галицькому князівстві до половини XIII ст». (ЗНТШ- 1899- Т. 31-32- Кн. 5-6).
Як історик-культуролог М. Кордуба чимало своїх розвідок і студій, фахових оглядів та розлогих рецензій друкував у таких авторитетних й по-пулярних виданнях, як «Записки Наукового товариства імені Шевченка», «Слов'янський світ», «Україна», «Kwartalnik historyczny», ін., нерідко його публікації з'являлися як відбитки з цих та інших періодичних видань у вигляді брошур. Вони користувалися неабияким успіхом у читацької публіки.
На цій ділянці Кордуба демонстрував непересічні знання літератури, творчості конкретних письменників, істориків, і коли вже брався за ту чи іншу тему, то обов'язково розгортав її навшир. Це значить, що будь-яка персоналія, яка потрапляла під око обсервацій вченого Кордуби, була пока-зана не тільки через переповідання фактів біографії, не лише через спроби проаналізувати мистецьку вартість творів, а передусім через уміння поглянути на те або те ім'я в контексті соціально-історичному, суспільно-політичному, культурно-мистецькому. Тому, розкриваючи навіть окремі, найсуттєвіші з огляду автора, грані життєдіяльності Т. Шевченка, М. Максимовича, В. Анто-новича, П. Куліша, М Шаш-кевича, О. Маковея, Б. Леп-кого, інших письменників, вчених, зарубіжних істо-риків, етнографів, Мирон Кордуба так чи інакше, а залишав вагомі сліди пер-шовідкриттів, нерідко давав своїм послідовникам у руки нитку до подальшого роз-мотування клубка знання про події, факти, час, їх твор-ців. Це прекрасно проілю-стрував автор у своїх істо-рико-біографічних нарисах-студіях, розвідках, оглядах та окремих книжкових видан-нях: «Маркіян Шашкевич» 1904), «Михайло Максимо-вич і перші досліди над укра-їнськими географічними назвами» (3HTILL- 1910.-Т. 99), «Про історичну повість» (1922), «Зв'язки В. Антоновича з Галичиною» (Україна- 1928- Кн. 5.- С. 33—78; арх. джерело: НБУ.— Ф. 10.- Од. зб. 17540-17541.— Арк. 1—110), «Шевченко як краєзнавець і археолог» (1935).
Наукові зацікавлення й інтереси М. Кордуби надто широкі: він збирав, групував за тематичними, регіональними ознаками й характеристиками найрізноманітнішу інформацію (від виписок з опублікованого багатьма мовами до власне архівних матеріалів, мемуарів, листів, топонімічних, фольклорно-етнографічних колекцій, бібліографічного картісування) до географічного словника Галичини та Буковини, окремих населених пунктів цих регіонів, розкривав принципи організації збирання географічних назв (див.: ЛНБ.— Відд- рук.— Ф- 61 (Кордуби М.).— Од. зб.— Арк. 1—4+55 карток;— Од. зб. 2.— Арк. 1-163; Од. зб. З- Арк. 1-500; Од. зб. 4.- Арк. 1-500; Од. зб. 5.- Арк. 1-303; Од. зб. 6.— Арк. 1—392), ао проблеми кордонів ряду держав («Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого» (1906), «Ілю-стрована історія Буковини» (1906). Дослідженню окремих регіонів, історич-них теренів, де нерідко проживав сам вчений, присвячено і такі праці, як: «Східні кордони Галичини», «Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном» (Львів, 1925.— 87 с), «Розміщення ста-родавнього міста Хмелів», «Що означають назви місцевостей», «Українська національна територія», «Територія й населення України», ін.М. Кордуба написав важливу книгу «Перша держава слов'янська» (ЗНТШ,— Т. 13), про яку як про незаперечне історико-фактологічне джерело згадував І. Франко (Doktor M. Murko. Geschichte der alteren siidslavischen Literaturen // Зібр. творів: У 50 т.- К.: Наук, думка, 1983,- Т. 38- С. 457; Історія української літератури. Часть перша — від початків українського письменства до Івана Котляревського // Там само.— Т. 40.— С. 23).
Наступна група історичних досліджень М. Кордуби пов'язана з Хмель-ниччиною (виписки до загальної теми «Хмельниччина (1636~1662)» переважно з опублікованих праць та архівних джерел див.: ЛНБ.— Відд. рук.— Ф. 61 (Кордуби М.).- Од.