Реферат

на тему: “Поняття про ідеальне”

Поета Олега Ольжича знають сьогодні на Україні завдяки процесу морально-етичного оздоровлення суспільства, коли почали повертатися на свою Батьківщину письменники і поети української еміграції 30-х років ХХ ст. Загальне зацікавлення долею і творчістю О. Ольжича розбивається об мур парадоксу: його доробок і понині лишається незнаним. В більшій чи меншій мірі це стосується і таких митців, як Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Ю. Клен, О. Лятуринська, О. Стефанович, О. Теліга та інші. Усім їм судилося жити і творити далеко за межами Батьківщини, усіх їх, починаючи 30-ми роками, назагал, не цитуючи й рядка з написаного затаврували як “ворогів народу”.

Популярність імені Олега Ольжича безперечна. Це, мабуть, і тому, що він був сином славного, відомого всій Україні поета Олександра Олеся.

Народився Олег Ольжич в 1907 році в Житомирі. В 1923 році разом з матір’ю – Вірою Антонівною Кандибою переїхав до Берліна, де тоді перебував його батько – Олександр Іванович Кандиба – найвизначніший на той час поет України О. Олесь. Незабаром родина Кандиб переїхала з Берліна до Праги, а згодом поселилася в Горніх Черношицях (поблизу Праги).

До 16 років свого життя Ольжич жив на Україні, був свідком великих і драматичних подій. Не раз він потім із зворушенням згадував свій рідний Житомир і середньо шкільне навчання в Пущі-Водиці біля Києва.

В той час, коли батько О. Олесь проживав за кордоном, Олег з матір’ю дуже бідували. Хлопець часто ходив на далекі села вимінювати за різні речі картоплю і муку. Інколи він у сніговій і холод ніс на плечах тяжкий мішок, щоб прохарчуватися в час післяреволюційної розрухи. Але, незважаючи на це, він охоче і пильно вчився, був винятково здібний. Ще бувши дитиною, Олег чудово малював і виявляв здібності до музики, граючи на піаніно і скрипці. Ще тоді він написав п’єску з козацьких часів, на три дії, і сам її ілюстрував.

Склавши успішно 1924 році у Празі гімназіальну матуру (іспит зрілості в середній школі), Ольжич інскрибується на філософський факультет славного Карлового Університету, де слухав лекції і брав участь у семінарах Любомира Нідерле, Альбіна Стоцького, Антона Матейчіка та інших чеських вчених. Згідно з його автобіографією, яка знаходиться в архівах Карлового Університету, головним предметом його навчання була передісторична археологія та історія мистецтва. Одночасно Ольжич, як багато інших українських студентів Карлового Університету, навчався також в Українському Вільному Університеті в Празі, дипломи якого визнавались тоді не тільки в Радянській Україні, але і в усій Європі. Там він слухав доповіді відомого археолога Вадима Щербаківського, історика мистецтв Дмитра Антоновича, істориків Дмитра Дорошенка і Василя Біднова.

Олег любив мандри і природу. Одного літа разом ще з одним товаришем він об’їхав велосипедом мало не цілу Німеччину, а такі простори, як наші Карпати були знайомі йому до подробиць. Вдруге побував Ольжич на Закарпатті під час угорських подій 1939р. Тоді він там був за дорученням українського революційного підпілля. В бурхливих подіях тих часів, він там із групою січовиків, які зі зброєю в руках боролися за волю Карпатської України, був ув’язнений. Лише щасливий випадок врятував йому життя.

В 30-х роках Ольжич був у Празі головним організатором різних свят, роковин, літературних вечорів і академій. Олег, звичайно, планував програми з відповідним репертуаром, дбав про додержання належного настрою і рівня імпрези. Якийсь час він керував студентським авангардним театром.

В літньому семестрі 1928-29 року Ольжич захистив докторат з археології в Карловому Університеті. Темою дисертації була “Неолітична мальована кераміка Галичини”. Вона базувалась на дослідженні керамічних пам’яток трипільської культури, які зберігались у львівських і краківських музеях.

Зразу ж після докторату О. Кандиба-Ольжич на пропозицію професора В. Щербаківського був іменований асистентом на кафедрі археології Українського Вільного Університету. Це, а також праця в археологічному відділі Чеського Національного Музею в Празі (1926-1932рр.), вповні відповідала науковим зацікавленням Ольжича. Досвід вченого-археолога він набував на різних археологічних розкопках і працюючи в музеях Чехословаччини, Галичини, Австрії, Югославії. Участь в міжнародних археологічних симпозіумах і конференціях, а також безпосередня праця на терені розкопок здобули йому незабаром ім’я першорядного спеціаліста зі слов’янської археології. В 1937р. була видана його перша монографія, яка висунула його в ряди передових археологів того часу. Свідченням цього були його лекції, що їх він читав у Гарвардському Університеті. Дбаючи про організацію українського наукового життя за кордоном, він разом з іншими науковцями засновує там Український Науковий Інститут Америки. За редакцією Д-ра Кандиби-Ольжича в 1939р. в Празі вийшов збірник наукових праць цього інституту. В ньому з’явилися праці з різних ділянок науки, що свідчить про всесторонні зацікавлення О. Ольжича. Свої праці з археології він публікував в українських, чеських, німецьких, югославських та англійських виданнях. Бібліографія наукових праць О. Ольжича ще не завершена. Поки що вона охоплює 30 монографій, 8 рецензій на праці інших археологів. Деякі з них не втратили свого наукового характеру й донині. Отже, перш ніж стати поетом О. Кандиба-Ольжич був загальновизнаним археологом. Можна з певністю сказати, що за нормальних умов життя і праці з нього би виріс вчений світового рівня.

Першим невеличким друкованим твором Ольжича було дитяче оповідання “Рудько”, що його він видав у Празі 1928р. під псевдонімом