Реферат

на тему:

“Апостол Андрій Первозваний проповідник Христової віри на Україні”

ПЛАН

Апостол Андрій Первозваний проповідник християнства

Християнство на Русі

Андрій Первозваний на Дніпровських горах

Повість минулих літ

Проникнення християнства у різні верстви українського суспільства

Святе Письмо заповідає: шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде і довго житимеш на землі, - і світить нам із Святого Письма в ореолі материнства рідне слово – Україна. Любов до матері праведна і жертовна, світлом Пречистої долає вона чорні сили зла, і поки в душах дітей горить вогонь щирої і вірної родинної любові, доти буде на землі Україна. Любов до матері і любов до України, як любов до Бога, тяжко двигала свій хрест на Голгофу, і на тому хресті її одвіку розпинали, а вона воскресала, і сяйво її воскресіння являло “і мертвим і живим і ненародженим” прийдешнє, як віщу земну правду, - живе на світі Україна. І саме на землях Україна в І столітті нашої ери, біля 80 р.н.е., проповідував і засівав зерна Христової науки в душі слов’ян – праукраїнців апостол Андрій Первозваний.

Андрій Первозваний – святий, один з дванадцяти апостолів, брат Святого Петра.

По одержанню святого Духа оставали апостоли через довший час в Єрусалимі, проповідуючи науку Христову. В другій половині І ст. нашої ери, по Різдві Христа приступили апостоли до навертання поган до Христової науки. Оголосивши слово боже в Палестині, оставили апостолам Якова Молодшого єпископа в Єрусалимі, а самі розійшлися на всі сторони світа, щоби ширити церков Христову. [1]

Значні заслуги в справі навернення поган здобув святий, апостол Андрій Первозванний.

Ведений духом божим він навернув багато поган до християнства й заснував численні християнські громади. Свої апостольські подорожі Андрій Первозванний, проповідуючи християнство, здійснював у країнах Причорномор’я.

“Андрей Первозванний голосив Євангеліє на східнім і північнім побережжю Чорного моря, і зайшов як переказ іде по ріці Дніпрі аж д київських гір. Тут здвигнув хрест, і прорік славу руської церкви”. [1]

В довіднику з історії України подано “за історичною традицією, побував біля Києва і на Дніпрових схилах поставив хрест”[2]

Там, де за наказом Андрія Первозванного було встановлено хрест, пізніше збудовано Андрієвську церкву. Історичні події не минають безслідно. Вони знаходять своє відображення у назвах. Андріївська церква збудована на честь святого апостола Андрія Первозваного, який тривалий час проповідував Христову науку й засновував християнські громади на українських землях серед слов’ян язичників у другій половині І століття навертаючи поган-язичників до Християнського вчення.

Апостол Андрій Первозванний був одним із перших проповідників, що поширювали християнство на українських землях.

Помер мученицькою смертю, розп’ятий на скісному хресті в Патрасії в Ахаїї .

Відомий український історик Іван Крип’якевич писав: “Дуже важко уявити собі духовне життя давніх наших предків. Які були їхні міркування, почування, погляди, змагання? Які душевні переживання наказували людині змальовувати у піснях свої радості і горе? Як творилися різні звичаї, обряди, вірування. Коли на українських землях проповідував апостол Андрій Первозванний розквітало праславянське патріархальне язичництво. Зерна Христової науки посіяні в душах автохтонного населення праукраїнців апостолом Андрієм Первозванним , як в притчі “Про сіяча” дали свої сходи. З тих пір християнство поступово поширюється на українських землях. Християнство було поширене серед племен Черняхівської культури у ІІІ столітті нашої ери. Про це свідчать знахідки археологами формочок для відливання хрестиків, та її зміни в обряді поховання. Далі християнство поширювалось в антів, “білих хорватів”, дулібів, полян. Саме на освячених пагорбах над Дніпром, апостолом Андрієм Первозванним, Кий заснував свій град, що став центром політичним утворення давньоукраїнської держави – Київської Русі. В якій християнство поширювалось, зміцнювалось і в результаті кінцевому стало державною релігією.

Князь союзу полянських племен Кий будучи близько знайомим з Візантійським імператором Іраклієм, довгий час перебував у столиці Візантії, прийняв християнство. Християнином став князь Бравлин після його походу на Су рож. Князь Аскольд приймає у 860 р. Християнство все більше поширюється серед його дружинників. Створюється церковна організація. В Києві була церква святого Іллі, яку відвідували князь Аскольд Миколайович, дружинники, купці. Важливим актом внутрішньої політики київського князя Аскольда була спроба запровадження на Русі християнства як офіційної релігії. Спроба ця успіху не мала через здійсненний язичником Олегом державний переворот у 882 році. Проте християнство далі поширювалось. Стала християнкою княгиня Ольга.

У 988 році князь Володимир прийнявши християнство запроваджує його як офіційну державну релігію. Прийняття християнства як державної релігії Київської держави справило величезний вплив на її подальший розвиток, на всі галузі економічного, суспільно-політичного, культурного життя. Воно стало основою світогляду та єдиною ідеологією населення держави.

Християнство принесло нову мораль і культуру: в центрі його віровчення перебувала людина, її духовний світ; воно виступало проти невільництва, навчало милосердя, пошани та любові до ближнього. Християнство зв’язало Київську державу з надбаннями європейської цивілізації та світової культури, сприяло поширенню писемності, освіти, мистецтва.

Як стверджує історик Микола Костомаров “Український народ, подібно до інших народів Європи, з християнством одержав дійсні та тривкі основи для подальшого вироблення державного життя, без котрих властиво для народу немає історії”.[3]

Християнство на українських землях пройшло шлях від перших проповідей апостола Андрій Первозванного до його утвердження як державної релігії.

За літописним переказом, вперше з уст учні Ісуса Христа - Андрія Первозванного – було почуто Слово Боже на берегах Дніпра. Початок поширення християнства на Русі має тривало історію. Звернемось до літопису Нестора.

“Дніпро