тече джерелом до Понтійського моря, що називають Руським; кажуть, що цим морем ходив брат апостола Петра Андрій, який проповідував в Синопі, а потім прибув до Корсуня. Тут він довідався, що неподалік міста є гирло Дніпрове. Вирішив вертатися до Риму Дніпровим шляхом. Коли плив Дніпром, сталося так, що він зупинився переночувати попід Дніпровими горами. На ранок, звертаючись до своїх учнів, сказав: “Бачите ось ці гори? На них зійде Божественна благодать. Буде тут град великий з багатьма церквами.” І зійшов він поставив хрест на горах сих. І молився Богові за народ, що не знав істинного Бога, але пізнає його і буде молитися йому.” І поплив Андрій угору Дніпром... прийшов до Риму. Тут він розповідував, де навчав, що бачив”. [4]
Апостол Андрій Первозданний з Корсуня рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі. І зійшов він на гори сі і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ. [4]
Є різні думки, твердження ще з давніх часів і по сьогоднішній день, які по-різному пояснюють це повідомлення літопису. Немає підстав піддавати сумніву повідомлення літописця про перебування апостола Андрія на Дніпрових горах. Поширювалось християнство, закладались церковні громади. У Галичині під час археологічних розкопок виявлено сліди існування християнських церков уже в ІІІ столітті.
“Отже, встановлюється факт, що апостол Андрій, таки справді провідував Євангеліє по берегах Чорного моря, того моря, що здавна “словеться Русское море”. І справді знаємо, що в цих містах уже з кінця І віку відоме було християнство. Так, давній переказ розповідає, що десь наприкінці І віку імператор Траян заслав був до Херсонеса, на північній берег Чорного моря, єпископа Римського Климента: святий Климент, прибувши до Херсонеса, застав тут двох тисяч християн, що працювали в каменоломнях; своєю проповіддю святий Климент побільшив це число.”
Таким чином підтверджується давній переказ про те, що апостол Андрій був, проповідував тут науку Христову і мав своїх учнів, які потім несли і сіяли зерна Христової науки по українських землях. Апостол Андрій Первозванний проповідував Євангеліє у Скіфії, а земля наших предків була власне в цій Скіфії, як про це свідчить і наш найдавніший літопис “Повість минулих літ” літописця Нестора.
Все досі сказане переконує нас у тім, що на самій землі українській апостол Андрій був, проповідував тут науку Христову і мав своїх учнів. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи й не переводилося в нас, але постійно мало більше чи менше число своїх прихильників. Ось поміж цими давніми християнами й зберігалося оповідання про апостола Андрія Первозванного, що проповідував у землі скіфській. Пізніше, коли число християн збільшилось в нашій землі, коли зносини з греками стали ще жвавішими, тоді в нас почали ширитися й грецькі оповідання про апостола Андрія, і з бігом часу витворилося в нас те оповідання про початок нашої церкви, що його пізніше вставлено і літопис. [5]
Християнство після проповідей Андрія Первозванного продовжує проникати на територію сучасної України і через грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я. З часу зародження української держави християнство починає на українських землях поширюватись ще більше й більше. Проте потрібно пам’ятати, що поширення християнства відбувалось у боротьбі з язичництвом і зайняло досить великий історичний відрізок часу. Візантійські джерела письмові у 860 р. повідомляють Аскольд посилає до Константинополя послів, які просили направити на Русь місіонерів здійснити святе хрещення населення держави. Через деякий до Києва з Константинополя прибуває єпископ. Він розповів князю та старшині про християнське віровчення, а також про чудеса, які творив Учитель, Син Божий – Ісус Христос. Руси стали вимагати дива. Тоді архієпископ кидає у вогонь Євангеліє, і воно полишається неушкодженим. При цьому він говорить: “Святе письмо нетлінним є.” Переконавшись у диві, русичі приймають християнство. Князь Аскольд та багато воїнів з його дружини разом з частиною київських купців прийняли християнство і запросили на Русь християнських проповідників.
Патріарх Фотій писав з цього приводу: вони проміняли віру, в якій раніше перебували на чисте християнське вчення і в них загорілася така спрага віри та ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю справляють християнські обряди”. Для запровадження християнства на Русі патріарх Фотій послав до Києва архиєрея і шість єпископів. Це було перше хрещення Русі-України, яке торкнулося верхівки суспільства. Наприкінці ІХ – на початку Х ст. християнські общини вже існували у великих містах Київської держави, що засвідчується писемними та археологічними даними. 945 р, складаючи угоди про мир з греками частина русичів присягалася у її непорушності у київській церкві святого Іллі.
Легенда про навернення княгині Ольги до християнства: Часто бачили люди, як вона заходила до старця, що жив біля церкви святого Іллі. Ніхто не знав, чому. А старець навчав княгиню праведної віри Христової. З того часу стала вона прозрівати, пізнавати істинного Бога. Ольга прийняла християнство і була похрещена за християнським обрядом. У 969 році.
Державною релігією на українських землях християнство стало у 988 році за князювання князя Володимира.
Прийняття християнства – акт надзвичайно важливої ваги.
З проповіді Євангелія апостолом Андрієм Первозванним на українських землях християнство пустило вже глибоке коріння у Києві. Проникнення християнства почалося наприкінці І століття нашої ери задовго до офіційного запровадження. Отже, до офіційного визнання державною релігією,