Життя й загальний огляд творчості М. Коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17(5) вересня 1864

року в передмісті Вінниці в сім'ї доброго, роботящого, романтичного,

але враженого алкогольною пристрастю дрібного урядовця, який постійно міняв своє місце роботи і поступово опускався все нижче й нижче. Мати Михайла — Ликера Максимівна — душі не чула в синові й з ранніх літ прищепила вразливому й лагідному Михайликові не тільки любов до народної пісні, а й глибоке її розуміння. У 9-10 літ Михась уже виспівував свої власні співанки, складені за народними взірцями, а в дванадцять років навіть написав повість з фінського життя.

Дитина підсвідоме відчувала іскру таланту в своїй душі, роздмухувала її. Михайло ходив на ярмарок слухати сліпих лірників,

особливо діда Купріяна, з розповідей якого дізнався про віковічні біди нації.

У 1872 році сім'я Коцюбинських переїхала в село Радівці Літинського повіту, де батькові запропонували всього лише посаду волосного писаря. Сім'я жила бідно, точніше убого, оскільки не вистачило навіть тієї мізерної суми грошей, щоб віддати Михайлика до школи. Через два роки Коцюбинські переїхали в місто Бар, батько почав заробляти більше і навіть найняв для сина при ватного вчителя Якима Богачевського. Репетитор зумів допомогти хлопчикові наздогнати в науці ровесників, і Михайло вступив відразу до останнього класу трирічної школи. Відразу ж після її закінчення Михайла віддали у Шаргородське духовне училище. Тут вивчав французьку мову, історію, географію, а разом з цим, звісно, й теологічні науки. Друзі запропонували хлопчикові журнал "Основу", читав Михайло також вірші Т. Шевченка й повісті Марка Вовчка. Все було би гаразд, якби не все більші проблеми вдома. У 1877 році батько назавжди втратив постійну роботу, кинув сім'ю, почав жебракувати по селах і містечках, перебиваючись випадковими заробітками (комусь писав скаргу, комусь прохання) і витрачаючи їх на спиртне.

Не одержуючи практично ніякої матеріальної допомоги, Михайло таки успішно закінчив училище і разом з іншими випускниками у 1881 році поїхав у Кам'янець-Подільський. Нема точних даних, що він надумав конкретно робити в цьому місті. Цілком можливо, що збирався скласти іспити на атестат зрілості та вступати в омріяний університет. Але, за прикладом інших, вступив до Кам'янець-Подільської семінарії. Тут Михайло зблизився з активістами боротьби за народні права з "Подільської дружини" та місцевого філіалу "Народної волі". Юнака захопила ідея віддати всі свої сили для визволення з ярма нації, для полегшення становища простого народу. Пізніше він з теплотою згадував молодіжні таємні збори, палкі диспути: "Ніякий університет, ніякі книги не могли б дати того, що дали ці нечисленні дні щирого захоплення думки, справжнього шукання правди і підвалин у житті".

У 1883 році помер батько. Вдома страждала напівсліпа мати, а Михайло від холоду й недоїдання сам ледве тримався на ногах. Юний Коцюбинський мусив ставати опорою батьківської сім'ї: четверо молодших братів і сестер сподівалися тільки на Михайлів заробіток. Між чужими людьми годі було чекати допомоги й співчуття, і Коцюбинські повернулися в Вінницю й поселилися в тітки по матері Марії Блоневської.

Зв'язки Михайла з подільськими революціонерами не залишилися непоміченими для поліції, і в сімнадцять років юнак вже мав "політичний процес" і "ласкаву жандармську опіку". Підчас обшуку в 1883 році було знайдено виписки з "Кобзаря", листи від друзів, які вже давно значилися в списках неблагонадійних. На Коцюбинського завели справу, що ускладнювало працевлаштування. А жити з чогось треба було! Довелося давати приватні уроки, потай від поліції займатися репетиторством. Саме в цей час Михайло почав по-справжньому творити. У першому його оповіданні "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" відбилися народницькі погляди на долю селянства. Перша частина твору вражає тонкою спостережливістю автора. Його герой — круглий сирота Андрійко — виріс в опікунів, які зацькували хлопчика, штовхнули на шлях палія і злодія. Друга частина дещо надумана: під впливом доброго пана юнак здобуває освіту, стає

вчителем і повертається в рідне село, щоб вчити грамоти селянських дітей.

12 листопада 1884 року в Коцюбинських було проведено другий обшук, а в 1885 — третій. Це дуже вибивало з колії матір, яка страшенно переживали за долю улюбленого сина.

Випадкові заробітки (праця домашнім вчителем) не особливо забезпечували сім'ю, але авторитет Михайла у Вінниці зростав. Добре знаний громадськістю, Коцюбинський став гласним міської думи. Прагнучи оправдати довір'я виборців, він різко виступав проти окремих ухвал думи, захищав бідних, але нічого конкретного змінити не міг і з розпачу перестав відвідувати засідання.

Талант вимагав реалізації. Коцюбинський спробував себе як поет. Львівський журнал "Дзвінок" надрукував його вірш "Наша хатка". У цьому ж таки 1890 році Михайло Михайлович був у Львові, познайомився з І. Франком та іншими прогресивними галичанами.

29 жовтня 1891 року М. Коцюбинський екстерном склав іспит на звання народного учителя. Як багатогранна особистість, він також спробував себе у жанрі художнього перекладу і досить майстерно передав українською мовою уривки з творів Міцкевича, Ожешко, Достоєвського.

Добре знаючи світ дитини, Коцюбинський написав прекрасні твори для дітей і про дітей. Художньою довершеністю відзна чалися насамперед "Харитя" і "Ялинка". Завдяки цим оповіданням Коцюбинський відразу ж став відомим. Панас Мирний написав йому листа, в якому висловлював зачудування "Харитею": "Прочитав я її та й нестямився! У такій невеличкій повісті та такого багато сказано! та як сказано! Чистою, як кринична