вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розторгують перед очима велику картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, зброї невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!" Матеріали для своїх прекрасних творів письменник черпав з життя.Особливо багато сюжетів він записав з побуту селян Лопатинці, де працював домашнім вчителем дітей у бухгалтера цукрового заводу Мельникова. Коцюбинський мав багато друзів серед хліборобів, а для убогих дітей завжди тримав у кишені якісь ласощі і навіть безплатно вчив бажаючих читати. На жаль, окремі сільські інтелігенти, зокрема священик, вважали стосунки Коцюбинського з селянами за "панібратські", писали доноси, через що письменник мав багато неприємностей.
Важливою у житті М. Коцюбинського стала подорож на могилу Шевченка. Тут він дав своєрідну клятву генієві художнім словом захищати народ.
Повість "На віру" принесла М. Коцюбинському великий успіх. Шведський літературознавець Альфред Єнсен зробив її переклад, а також особливо поцінував дещо пізніший твір "Дорогою ціною", порівнявши її з "Тарасом Бульбою" М. Гоголя.
Позбавлений права викладати, М. Коцюбинський мусив шукати інших заробітків. Уряд якраз споряджав у Молдавію антифілоксерну комісію, і письменник влаштувався на посаду розпорядника. Приваблювало Михайла Михайловича в цій роботі те, що часті переїзди збагачували свіжими враженнями, дарували чудес ні випадки і сюжети. Колектив комісії теж припав до душі Коцюбинському: сюди входили студенти — українці з Харківського, Одеського та Київського університетів. Звичайно, що у вільний від роботи час велися розмови про рідну мову й долю України.
Дуже швидко М. Коцюбинський збагнув, що антифілоксерна комісія не зможе виконати своєї місії: інфекційна хвороба виноградників уже розповсюдилася на великі території. Темні селяни-виноградарі, для яких виноградник був єдиним джерелом існування, не вірили, що комісія робить добру справу, часто нападали на учасників і готові були їх навіть повбивати. Селянський бунт виник у селі Пересічин Оргіївського повіту, готові були до сутички селяни з Джурджелештів, де теж була знайдена філоксера, а з цієї причини вирубані й спалені виноградники.
Глибокі враження спонукали М. Коцюбинського написати повість "Для загального добра". Уже в самій назві явний глибокий підтекст і певна доля іронії, адже те, що робилося антифілоксерною комісією, не рятувало загальних інтересів, але окремим господарям приносило розорення, злидні й навіть смерть. Шкоду держава не компенсувала, просочена отруйною сумішшю земля роками не родила нічого.
Із захопленням зображує автор виноградник Замфіра Нерона. Письменник акцентує, що урожайність лози побільшила непосильна праця, ретельний догляд, що намагання вибитися із злиднів підірвало здоров'я Неронової дружини Маріори: "Зігнутий, наче під важким гнітом, стан робить цю двадцятип'ятилітню жінку старою бабаю".
Нещастя, яке звалилося на плечі сім'ї з виявленням на їхній землі філоксери, привело до смерті жінки. Нерон не допустив до хворої лікаря, оскільки слово "доктор" в його уяві від часу спалення виноградника асоціювалося з словом "вбивця": "Божа воля... Божа воля... а доктора? Навіщо? Щоб отруїв мені жінку, як ті — виноградник?.. Ніколи!.." Підчас роботи в антифілоксерній комісії М. Коцюбинський зацікавився історією Молдавії і навіть задумав написати нарис, в якому планував розповісти і про українців, які "живуть колоніями скрізь по Басарабії".
Подорослішавши, Михайло Коцюбинський збагнув штучність народницьких програм, відчув, що надії на освіту все одно не полегшать долі убогих і тягаря приневолених. У казці "Хо" він вивів алегоричний образ великого Страху, який іноді вважають вродженою українською рисою, що завжди зводила нанівець найкращі пориви.
Оповідання "Ціпов'яз" цензура заборонила, а тим часом воно є одним з найцікавіших у творчості письменника, адже тут розкрито трагедію сім'ї, ворожнечу між рідними братами.
У вересні 1895 року до М. Коцюбинського в Крим приїхала Віра Устимівна Дейша, слухачка Бестужевських курсів, активна й розумна жінка, яка присвятила себе боротьбі за народні права і навіть півроку за це відсиділа в тюрмі. Закохані одружилися і зиму 1894-1895 років провели в Чернігові. 7 грудня 1896 року народився первісток, син Юрій. Юрій Коцюбинський захопився більшовицькими ідеями, доклав власних рук до зруйнування УНР. Система не помилувала і його: 8 березня 1937 року Юрія Коцюбинського на основі сфабрикованих свідчень було розстріляно. Так загинув той, на кого батько покладав найкращі надії, хто міг принести славу і користь рідному краєві, а не маніакальній доктрині.
У 1898 році М. Коцюбинський знайшов постійне місце роботи, зайнявши посаду діловода у Чернігівському земстві. Сім'я Коцюбинських переїхала в це місто назавжди.
Чернігівський період творчості виявився дуже плідним. Тут написані такі твори, як "Лялечка", "В путах шайтана", "Відьма". Час було подумати й про появу збірок. У 1899 році у Львові вийшла книга оповідань "В путах шайтана", наступного — "Полюдському". Письменник брав активну участь у громадському житті, клопотався про організацію відкриття пам'ятника І.Котляревському. Чернігівська вчена архівна комісія користувалася виробленою М.Коцюбинським програмою "для збору в Чернігівській-губернії археологічних та етнографічних відомостей і матеріалів", а сам письменник написав розділи про кобзарів, бандуристів і лірників.
Проживаючи в Чернігові, письменник добився виходу в світ альманахів "Хвиля за хвилею", "Дубове листя", "З потоку життя". Письменницьке кредо вимагало від митця відваги й переконаності в справедливості. У 1905 році в Чернігові він взяв участь у маніфестації, де "довелося стояти... перед рушницями козаків, виміреними в публіку".
Постійні життєві негаразди, виснаження, тяжка праця підірвали здоров'я М. Коцюбинського. Довелося їхати на лікування в Берлін. Деякий час письменник подорожував по Німеччині, Італії, Швейцарії, Австрії.