М.М. Лозинський (1880-1937), український політичний діяч, публіцист, літературознавець, перекладач.      

У суспільно-політичному і культурному русі України ХІХ - початку ХХ ст. Значну роль відіграв Михайло Михайлович Лозинський - відомий науковець і педагог, юрист, публіцист, літератор і перекладач, член уряду Західно-Української Народної Республіки. Його ім'я упродовж тривалого часу в сучасній національній історіографії замовчувалося і, на превеликий жаль, залишалося невідомим для багатьох поколінь.
      М.М.Лозинський працював професором міжнародного права в Українському Вільному Університеті у Празі (1921-1927). Він належав до тих українських політичних діячів, які щиро повірили у можливість побудови Української держави на Сході, в Радянській Україні. Вчений переїхав до Харкова (1927), де очолив кафедру права в Інституті народного господарства. Однак тут довго не довелося працювати - у 1930 р. його заарештували, кинули до в'язниці, а відтак відправили на Соловки. Серед "українських буржуазних націоналістів", страчених 1937-го, був і Михайло Лозинський.
      М.М.Лозинський - виходець із простої незаможної родини прикарпатського села Бабине Калузького повіту (Східна Галичина) на території Австро-Угорщини (нині с.Бабин-Зарічний Калузького району Івано-Франківської області), піднісся до висот світової науки. Вже у гімназійні роки мусив заробляти на навчання приватними уроками. Соціальне походження спричинило й те, що суспільно-політична свідомість М.М.Лозинського формувалася під впливом радикальної партії Галичини, насамперед творів І.Франка. у 1899 - 1901 рр. він - активний член цієї партії та співробітник її друкованого органу "Громадський голос".
      М.М.Лозинський закінчив юридичний факультет Віденського університету (1903). Деякий час жив у Цюріху (Швейцарія). Брак засобів до існування змусив його повернути до Львова. Там підробляв як журналіст, перекладач, прийнявши запрошення М.Грушевського та І.Франка до співпраці у редагованому ними "Літературно-науковому віснику". З 1906 р. він - редактор львівського часопису-щоденника "Діло".
      Молодий журналіст вперше відвідав Київ (1907) і відтоді майже щороку бував у цьому місті. Регулярні відвідини ним, галичанином, інших міст Російської імперії, зокрема Одеси, Харкова, Москви, Петербурга тривали до початку Першої світової війни.
      Невдовзі він став відомий у міжнародному соціалістичному русі як прибічник анархо-комунізму школи Бакуніна-Кропоткіна. Натомість, анархізм Лозинського мав виразне українське національне забарвлення: будь-яку політичну партію або течію він оцінював, насамперед, з точки зору її ставлення до національного питання. Саме тому не викликала у нього симпатій програма російських соціал-демократів з притаманними їй централістськими тенденціями.
      У 1906-му окремим виданням побачила світ праця М.М.Лозинського "Маркс-Енгельс-Лібкнехт про відбудованє Польщі". Написана вона у зв'язку із певними заявами відомого галицького політика соціал-демократа М.Ганкевича, який, розмірковуючи про відродження етнографічної Польщі та етнографічної України, посилався на К.Маркса і Ф.Енгельса. особливо гострій критиці піддав він положення концепції Ф.Енгельса про "великі історичні народи" і "народності", де останні повинні вмирати на користь "великих історичних народів".
      Плідна праця Лозинського-журналіста знайшла відображення у численних статтях, перекладах, вміщених протягом 1900 - 1917 рр. у різних друкованих органах. Значна їхня частина згодом видана окремими книжками, зокрема коштом "Союзу визволення України" у Відні.
      Обраний до Української Національної Ради у лютому 1919 р., він як член делегації брав участь у переговорах з місією Антанти. 3 березня того ж року Михайло Михайлович працював заступником державного секретаря (міністра) закордонних справ Західної області УНР. У квітні 1919 року його відряджено до Парижа як голову Надзвичайної дипломатичної місії ЗО УНР для вирішення спірних проблем у взаєминах з Польщею.
      У 1921 - 1927 рр. (тобто до виїзду в СРСР) М.М.Лозинський - професор міжнародного права та історії української політичної думки Українського Вільного Університету (у Відні і Празі). Він встановив постійні контакти з радянським дипломатичним корпусом у Празі(1923), що не могло не вплинути на зміцнення його радянофільських поглядів, зокрема у потрібне для радянської зовнішньої політики річище. М.М.Лозинського захоплювала зміна курсу більшовицької партії в СРСР - нова економічна політика, "українізація" в УРСР (починаючи з відомої постанови ВУ ЦВК і РНК УРСР "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови" від 1 серпня 1923 року). Власне ці обставини і працювали для піднесення культури і добробуту свого народу на рідній землі.
      З дозволу радянського уряду М.М.Лозинський переїхав до УРСР. Очолював кафедру права в Інституті народного господарства у Харкові (1928 - 1930).
      Цей період був для нього важким з огляду потребу призвичаюватися до місцевих умов, доводити свою наукову й педагогічну кваліфікацію, налагоджувати стосунки з колегами, розбиратися у хитросплетіннях ідеологічної атмосфери.
      Поряд із викладацькою роботою професор здійснював значну наукову діяльність, постійно друкував у радянській періодиці огляди поточних подій міжнародного життя.
      березня 1930 року за обвинуваченням у належності до "Української Військової організації" М.М.Лозинського заарештовано. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УРСР його засуджено до 10 років виправно-трудових таборів і 10 грудня 1933-го етаповано на Соловки. Перебуваючи в ув'язненні, Михайло Михайлович неодноразово звертався до владних структур СРСР з проханням про реабілітацію. Однак це не допомогло. 3 листопада 1937 року його розстріляли.
      Практично дотепер ми не мали об'єктивних оцінок діяльності талановитого ученого-правника, автора багатьох фундаментальних науково-історичних, публіцистичних праць і мемуарних творів, численних статей, що стосувалися проблем політики, права, міжнародних відносин.
      Якщо ознайомитися з тими публікаціями ученого, які нещодавно передані зі спецховів до загального користування, перед нами постає людина широких наукових інтересів, першокласний публіцист-аналітик, який в основу своїх розвідок, окремих книжкових видань завжди клав історико-економічний, правовий аналіз, а довершеної форми писань досягав завдяки літературному, публіцистичному