Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі. 

Соціологічні погляди.

Що стосується української соціології, то Грушевський виступає в ній як один із засновників і прихильників української ідеї. Велика ерудиція в сфері історії, літератури, мистецтва дала можливість Грушевському виробити свої розуміння суспільного процесу і політичного розвитку. Сутність історіософської концепції М.Грушевського ґрунтується в 3 основних поняттях: народ, держава і герой в історії. Народ, у М.Грушевського, це поняття метафізики романтичного періоду, коли як держава – це анархо-соціалістичне поняття, і герой в історії відповідає позитивістській концепції, як метод пізнання. В народі Михайло Грушевський бачив дієву силу історії. Досліджуючи історію українського народу від висуває ідею “національної самооборони” і “національної смерті”. Вся історія українського народу – це пробуджена енергія національного самозбереження перед небезпекою видимої національної загибелі. На такому історичному ґрунті виростають ідеали українського народу: свобода, рівність і народний ідеал справедливості або автономії.

Розглядаючи еволюцію так званої “класової держави” Михайло Грушевський робить висновок, що такий процес характеризується значним загострення конкурентної боротьби в самій керуючій верхівці за владу, відмічає суперечності, які виникають між шарами військовими і духовенства, аристократією палацовою і провінційною і т.п. І тут звертає увагу на таку потужну силу, якою виступаю національне почуття.

В своїх працях М.Грушевський доводить думку про те, що не Україна вийшла з Київської Русі, а навпаки Київська Русь стала першої і древнішою формною українського життя.

У соціологічному розрізі М.Грушевський прагне з’ясувати питання про роль держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого від стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті і не привнесена варягами, що український народ завжди прагнув до соціального і національного визволення, до створення української державності. У поглядах Михайла Грушевського про державу відбився вплив концепцій Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, Михайла Павлика та ін. Але в концепцію суверенності держави Україна, яка будує відносини з іншими державами на рівноправних умовах, Михайлом Грушевським внесено і багато творчого. Автономно-федералістичні погляди Михайла Грушевського базувалися на твердому переконанні, що автономія України буде опиратися на чесну справедливу федерацію з Росією. Пізніше під напором подій Михайло Грушевський іде на проголошення суверенітету України.

Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому світової української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження.

Грушевський вперше почав засто-совувати в українській історіографії історико-соціологічний метод розроблений на межі XIX і XX ст. європейським позитивізмом. Перебу-вання М. Грушевського в Парижі у 1903 р. на студіях мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основа соціологічних інтересів М. Грушевського — фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії (О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін.), М. Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розу-міння історії, а також неправомірність застосування природничого розу-міння закону для пізнання соціологічної реальності. У суспільстві мо-жуть діяти лише емпіричні закони, які виключають автоматичність і ме-ханічність соціального процесу, оскільки слід рахуватися з психологією, елементами доцільності і моральної регуляції людської спільноти. Крім того, наведені закони діють лише в окремих сферах соціального життя.

Український вчений обґрунтував думку про те, що характерними тен-денціями соціального розвитку є диференціація та інтеграція. Чергування цих тенденцій відбувається під впливом комбінування факторів, проте у визначеному соціальному просторі і часі можуть переважати то економіч-ні, то релігійно-соціологічні фактори тощо. Отже, М. Грушевський по суті відстоював розуміння коливальної динаміки суспільної еволюції яке близьким сучасним посткласичним теоріям. У праці «Початки громадянства»(1921 р.), він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння й українські матеріали.

Організації соціологічних студій в установах ВУАН свою діяльність М. Грушевський, повернувшись в Україну в 1924 р. Найближчими співробітниками та прихильниками його поглядів в галузі соціологічних студій були Й. Гермайзе, П. Клименко, К. Грушевська. Кабінет примітивної культури, очолюваний К. Грушевською, досліджував питання генетичної соціології, в 1926 видавав річник “Первісне громадянство та його пережитки на Україні. К. Грушевська опублікувала тут свої праці “Спроба соціологічного пояснення народної казки”, “Соціологія старовини” тощо.

Як учень Антоновича Михайло Грушевський вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. Значне місце в його дослідженнях відведене вивченню історії Київської Русі, України, історичного процесу взагалі, пробле-мам генезису східнослов'янських народів. На особливу увагу заслуговують соціологічні погляди Грушевського щодо пи-тання виникнення і розвитку української та російської народ-ностей, становлення державності в Україні та Росії.

До Грушевського в російській історіографії загально-прийнятою була така схема історії Російської держави: перед-історія Східної Європи, неслов'янська колонізація, розселен-ня слов'ян, формування Київської держави, історія якої ся-гала XII ст. Потім вона переходила до Великого князівства Володимирського, від нього в XIV ст. — до князівства Москов-ського, від якого йшла історія Московської держави, згодом імперії, а з історії українсько-руських і білоруських земель, які лишилися за межами Московської держави, часом бра-лися найважливіші епізоди (держава Данила, формування Ве-ликого князівства Литовського і унія з Польщею тощо) з при-лученням до російської держави. Ця схема у своїй основі мала генеалогічну ідею — довести право московської династії князів, а потім царів, тримати під владою не тільки власне московські, а й інші, завойовані, землі. Згодом, коли