То пил століть лежав би непорушно,

І стільки назбиралось помилок,

Що й істина сховалась би під ними.”

Шекспір

Людина народжується для щастя, як птах для польоту. Та саму суть щастя люди розуміють по-різному. Для одних – це безупинний рух уперед, боротьба за волю, проти будь-якого насильства, тиранії, гноблення, для інших – великий достаток, затишне гніздечко домашнього вогнища, напівсонний спокій. Пробудити в душі людини тугу за світлими ідеалами, повноцінним духовним життям, викликати потяг до боротьби за здійснення їх – ось чим керувалися в житті найкращі представники всіх народів усіх віків.

Ольгу Кобилянську з повним правом можна назвати таким мужнім і чесним борцем. Вона прийшла в українську літературу з Північної Буковини, з німецько-румунського середовища, а віддала свій яскравий талант рідному народові, служити якому вважала для себе найвищим обов’язком, найбільшим щастям. Вона не навчалася в українській школі, не здобула вищої освіти, а стала високоосвіченою, висококультурною людиною і письменницею, новатором української прози, вчителем молодшого покоління прозаїків. Вона піднесла на новий, вищий рівень українську художню прозу, розширила і збагатила її ідейно-художній діапазон, сприяла, разом з іншими видатними майстрами слова, виходу нашої літератури на світову арену, поєднала в своїй творчості національні й загальнолюдські мотиви.

Довгий і складний шлях пройшла Ольга Кобилянська як письменниця. Впродовж півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань героїв. Особливо яскраво виявилось її художнє новаторство в глибині психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психологій людини, передавати найтонші порухи її душі. Художньо осмислюючи той життєвий матеріал, що був їй найбільш відомий, Ольга Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища тогочасної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми свого часу.

Широкий діапазон творчості письменниці проходив в умовах лихоліття Першої світової війни, яка трагічними акордами відбилася в прозі Ольги Кобилянської; в умовах жорстокого поневолення краю, коли українська культура, зокрема література, переслідувалася, заборонялася. Ті суворі випробування, що випали на долю письменниці, позначилися на її творчості. Роздуми й переживання періоду Першої світової війни знайшли своє художнє відображення в нарисах та оповіданнях “Юда”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Зійшов з розуму”, написаних 1915-1923 років, що силою свого трагізму ставлять Ольгу Кобилянську в один ряд з Василем Стефаником, Марком Черемшиною, Осипом Маковеєм.

У 20-30-ті роки Ольга Кобилянська продовжує розробляти соціальні та морально-етичні теми з життя буковинського селянства. Одним з кращих творів цього періоду є оповідання, що тяжіє до жанру повісті “Вовчиха”. Це оповідання, засуджуючи темні сторони селянського життя, зумовлені соціальною дійсністю, викриваючи згубну владу землі, підносило кращі риси народного характеру. Воно свідчило про те, що незважаючи на матеріальну й моральну скруту, письменниця і в цей час працювала плідно, створювала життєво правдиві образи.

Однак ті тяжкі умови, в яких опинилася Ольга Кобилянська в 20-30-х роках, не змогли зламати її як творчу особистість, яка бореться за свою людську гідність, за право розвивати й утверджувати власні духовні сили, служити своїм талантом рідному народу.

“Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!” – під цим гаслом розвивалася короткочасна літературна творчість Ольги Кобилянської.

Життєствердним пафосом, ідеями дружби народів-братів, вірою в їхнє світле майбутнє пройняті статті Ольги Кобилянської в тогочасній пресі, що ними вона ввійшла у свідомість наших читачів як письменниця, що жила болями, радощами й надіями рідного народу. Творчість Ольги Кобилянської сповнена новими ідеями й образами, що несуть у собі красу і правду суспільного життя.

2.Трагічні акорди повісті “Земля”

“Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”

Йонас Лі

Вершиною реалістичної творчості Ольги Кобилянської є повість “Земля” (1902). В автобіографії “Про себе саму” (1921) вона пише: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Я просто фізично терпіла під з”явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як хвилями ридала!.. Саме в той час лежав мій батько тяжко хорий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання тієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення.” (4,С.316) Звертання до дійсних фактів, соціальних явищ життя розкривало суть реалізму письменниці. Ольга Кобилянська пропускала крізь серце долю своїх героїв, разом з ними мучилася і страждала.

Письменниця з великою правдивістю і художньою переконливістю показала, як при певних умовах влада землі для селянина стає фатальною, а власницькі інстинкти знищують високі людські почуття. За ідейним змістом повість “Земля” далеко вийшла за рамки родинної хроніки, а факт братовбивства, що ліг в основу твору, письменниця розробила в плані психологічного аналізу внутрішнього світу героїв.

Соціальна і морально-етична драма – братовбивство через землю – дали письменниці змогу проникнути в душу простої людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини Ольга Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної дійсності, пов’язані з посиленням влади землі над звичайним селянином. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення, створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи – Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та ін., в яких втілила думки, мрії й сподівання буковинського селянства.

Повість Ольги Кобилянської – гостро драматичний твір, сповнений гірких роздумів про тяжку селянську долю, про залежність селянина від