Невже Тетяна ніжно так кохає,

Невже Грицько навіки полюбив?

Її любов таки ваги не знає...

Але ж Грицько?.. Він два серця розбив!

Чи має право Гриць бути щасливим?

Над ним тяжить важкий печальний гріх.

Напоєний тим зіллям чарівливим

Грицько здолати смерть таки не зміг!

3. Романтична стихія письменниці

Одним із видатних творів письменниці є повість “В неділю рано зілля копала...”, в основу якої покладено мотив романтичної пісні “Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці”. Цю пісню використовували й інші українські письменники. Найбільш відомими стали драма Михайла Старицького “Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці” (1887), та драма В. Cамійленка “Чураївна” (1894-1899). Характерною особливістю цих творів є етнографізм та історизм. Зовсім інше завдання поставила перед собою Ольга Кобилянська. Вона головну увагу звернула на аналіз психології героїв твору, їх переживань та їх розуміння щастя людини.

Головний поштовх до написання цього твору дав болгарський письменник П. Тодоров, оповідання якого містять художні інтерпретації народнопоетичних образів і мотивів, і який, за словами Ольги Кобилянської, звернув її увагу на народні пісні, їх багатство і свіжість. Звернення до народнопоетичного джерела збагатило художню палітру письменниці, музикальні, ліричні інтонації її прози. У повісті, в її ідейно-художній концепції, органічно поєдналися два начала – реалістичне й романтичне. “Особи – це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронатого, її батька, Гриця, одного молодого знаного і мені одинака-гуцула, а решту домалювала фантазія”(4,С.352), -- свідчить Ольга Кобилянська в автобіографії “Про себе саму”. Романтична стихія ріднить цю повість з пізніше написаною драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”, з гуцульською поемою-піснею в прозі Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.

У повісті Ольги Кобилянської події відбуваються у буковинському селі, розташованому в покритих лісами Карпатах. На початку твору зображено конфлікт, що виник у циганському таборі. Ватажок табору Раду готується вчинити жорстокий самосуд над дружиною Маврою, яка народила білого сина. Батько Маври напоїв увесь табір зіллям, а коли всі міцно заснули, виніс із табору дочку і внука. Непритомну Мавру він залишив у лісі біля села, а внука підкинув в іншому селі багатому селянинові Михайлу Дончуку. Бездітні Дончуки взяли дитину й назвали його Грицем. Мавру взяла до себе багата вдова Іваниха Дубиха. Тетяна прив’язалася до Маври, яка теж полюбила її, як рідну.

Конфлікт, що стався у циганському таборі, має виразно соціальний характер. Раду сам посилав Мавру до панів ворожити й був дуже радий, коли вона приносила йому гроші. Багатство і влада зробили його жорстоким. Мавра та її бідний батько, який заробляв грою на скрипці, були перед ним безправні й беззахисні. Соціальний характер має й кривда, якої зазнала Мавра з боку боярина. Мавра його щиро полюбила, повірила, а він після короткої розваги покинув її, говорячи, що сама в усьому винна.

Зображення долі Маври є однією із сюжетних ліній твору. Другою є історія кохання Гриця й Тетяни. Обидві лінії між собою органічно зв’язані.

Ще до зустрічі з Тетяною Гриць був заручений батьками з Насткою. Йому подобалась постійність, урівноваженість, ніжність, лагідність, покірність настки. Почуття дружби й любові єднали його з нею. Особливо йому подобалось, що вона не докоряла йому тоді, коли він довгий час не приходив до неї. Однак дівчина раптом переродилася, коли дізналась від Гриця про його любов до Тетяни. Вона стає рішучою, настирливою, хитрою і мстивою.

Про Настку є цікаві висловлювання Ольги Кобилянської. В листі до Лесі Українки від 13.04.1912 року вона підкреслила, що Настка матеріалістка й тому не відступає від свого першого права на Гриця. В листі до Ольги Гаморак-Левицької від 22.10.1926 року письменниця писала: “Настка собі звичайненька білявка – котра, певне, потішиться з другим молодцем.”(4,С.636) Під словом „матеріалістка” Ольга Кобилянська розуміла людину з власницькими прагненнями, з обмеженими буденними інтересами, людину духовно бідну. Це ж саме підкреслює вона і словом „звичайненька”.

Характер Гриця дуже відрізняється від характеру Настки. Свій ідеал він побачив у Тетяні й покохав її. Однак йому важко вирватись з тенет буденщини, бо вплив оточення позначився на його характері. Він, наприклад, вірив у забобони й тому часто згадував ворожіння Маври, та її пораду не любити чорні очі, бо вони з синіми в картах не вкладаються. Не міг Гриць виступити проти традиції, яка давала батькам право заручити навіть малих дітей, і тому вважав, що мусить одружитись з Насткою.

Зовнішність і характер Гриця відповідають романтичному стилю повісті. Ще більш типовим романтичним персонажем твору є Тетяна. З її надзвичайною красою гармонує багатий внутрішній світ. Вона чесна й горда, палка й лагідна, розумна й емоційна, щира Тетяна покохала на все життя, й цілком природно, що несподіваний удар виявився для неї надто жорстоким. Дівчина збожеволіла і в такому стані згадує зілля, про яке Мавра говорила, ніби воно вбиває лихо. Цим зіллям Тетяна напоїла Гриця, щоб врятувати його від роздвоєння. Гриць помер, а Тетяна втопилася, бо жити без коханого вже не могла.

Мавра втратила знайденого сина й дорогу для неї Тетяну. На думку Маври, в усьому винен її гріх перед чоловіком. Для людини із світоглядом Маври такий висновок природний. Повість “В неділю рано зілля копала” глибоко хвилює й викликає роздуми над важливими проблемами людського життя, над соціальною та психологічною основою трагедії. У кожного з героїв по-своєму