трагічно складається життя, над ними всіма тяжить “гріх” Маври, яку звабив угорський шляхтич, а потім кинув на поталу циганському табору. Трагічна доля Маври тяжить над Грицем, який виріс у чужих людей, не зазнав материнської ласки. Ольга Кобилянська, змальовуючи трагічні долі своїх героїв, не раз ставить питання: хто винен? І хоч чіткої відповіді вона не дає, але підводить до думки, що винне те зло, та соціальна нерівність, які роблять нещасливими Мавру та Андронаті. Без вини винен і Гриць, який, всупереч народній моралі, кохає двох дівчат. Винною у любовній трагедії є і Тетяна – натура горда і одчайдушна, як її любов, що “ваги не знає”. Не останню крапку у трикутнику кохання поставила і Настка – мяка і лірична особистість, яка на горе всім покохала Гриця.
Вона ж людина!
Що значить мати? Жінка чи рабиня?
Вулкан любові чи олімп краси?
Чи, може, гордості незламної богиня?
Невже для цього вистачить їй сил?
Та ні! Вона лише людина!
І скарб людської доброти.
Ніяка сила й лиха година
Її не зломить! Зрозумій це ти!
Вона ж людина! І для цього жити
Їй варто в світі серед всіх людей.
Під силу їй ввесь світ скорити
Одним лиш поглядом очей!
Тоді чому є чоловік главою
В буденному сімейному житті
Коли вона є оберіг спокою
І лад наводить в кожному куті.
Та час біжить, плине кудись рікою
І все в житті залежить лиш від долі.
Лиш тільки жінка залишається собою –
Вона ж людина і царівна долі!
Розділ ІІ
Ольга Кобилянська – енциклопедія жіночої душі
1.Нуртуюча хвиля жіночого питання
Вторгнення Ольги Кобилянської в реальне життя йшло через жіноче серце. Від жінки – до людини загалом, від людини – до народу, суспільства – у такому напрямі розвивалися творчі пошуки письменниці.
У 80-90 роках під впливом ідей соціалізму, насамперед основоположного принципу – рівноправності всіх людей, виникає й розвивається феміністичний рух, набувають поширення ідеї духовного розкріпачення народних мас, зокрема жінки. Виразником нового “духу часу”, борцем за право жінки на працю, освіту, повноцінне родинне життя в українській літературі виступила Наталя Кобринська. Її соратницею в цій боротьбі була Ольга Кобилянська.
Повість “Людина” з’явилася саме на гуртуючій хвилі жіночого питання, яке будило сумління багатьох видатних письменників того часу. В оповіданні “Вона вийшла заміж” у художньо-публіцистичній формі Ольга Кобилянська наголошує на нових віяннях часу навіть серед звичайної атмосфери міщанських родин. Героїня оповідання “Вона вийшла заміж” Олена Ляуфлер певною мірою підвладна цим новим віянням, вона хотіла б жінок будити “з глибокого тяжкого сну, хотіла б, щоб ті усвідомили своє залежне становище, щоб боролися, працювали й домагалися свободи, яку їм відібрали забобони, звичаї і закони”. Та, зрештою, вона не може протистояти ударам долі і мусить, всупереч своїм вищим пориванням, піти традиційним шляхом: вийти заміж за нелюба.
Ольга Кобилянська є постаттю, що найяскравіше втілює ідею українського літературного фемінізму межі століть. Вона була феміністкою за переконанням, феміністками виступають її героїні. Слід зазначити, що у письменниці був дуже вимогливий підхід і принципова позиція щодо ролі жіноцтва в суспільстві. Однак прогресивне твердження про потребу жінки брати активну участь у громадському житті було обмежене тими рамками, в яких уявляла собі Ольга Кобилянська цю діяльність жінок. Самоосвіта, самовдосконалення – ось, власне, програма Ольги Кобилянської, діячки жіночого руху.
Ідейну спрямованість повісті найповніше розкриває епіграф, що, по суті, став символічним заспівом до твору: “Всюди панує брехня, як ще ніколи дотепер. А правда відважується виповзати із свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки.” (5,С.15)
“Криком розпуки” назвав Осип Маковей цю повість. Але не можна обмежитися такою кваліфікацією, бо вся повість виходить за межі розпуки і сягає сміливого протесту людини гнобленої, пригніченої, але незламної.
У повісті-дебюті “Людина” Ольга Кобилянська зуміла показати себе як тонкий знавець людської душі, через образ головної героїні Олени Ляуфлер вивела свій жіночий ідеал. Оповідаючи історію молодої героїні Олени Ляуфлер, письменниця простежує трагізм становища розумної мислячої жінки, приреченої тогочасним суспільством на рабську покору, позбавленої можливості бути вільною у виборі шляхів громадського і особистого життя.
Виростаючи в заможній сім’ї цісарсько-королівського радника Спамінондаса Ляуфлера, молодша донька Олена Ляуфлер відчула страшну задуху тогочасної дійсності і відкрила собі простір для визначення ідеалів у боротьбі за свободу жіночої особистості.
“Бесіди пекучі, немов залізо, небезпечні слова, як соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке – бриніли мов бджоли, біля чесних ух пані радникової й лякали, наче страшила в білій далині, її набожну душу.” (5,С.17) Ще більше утверджувалася Олена у своїм протесті, подруживши із медиком Стефаном Лієвичем. Духовна дружба молодості переросла в кохання, та зовсім інакше вирішують долю доньки батьки, добираючи їй “гідну партію”. Тим часом Лієвич відїздить на навчання за кордон, і Олена присягає йому на вірність. Та не зважає на це її родина і близькі, які за девіз мають: “абсолютизм у родині – то річ наймудріша” (5,С.28). Помирає від тифу Лієвич і дівчина у своєму горі ще більше відчуває камінну бездушність оточення, меркантильність стосунків і почуттів. Близькі постановляють видати Олену заміж за багача, і цим врятувати від злиднів. В розмові з лікарем, якому доручено умовити її і який апелює до її людяності, Олена Ляуфлер виявляє рідкісну стійкість: “Біда ломить і залізо, а ви лиш людина... і... – Ніколи, пане доктор, - відповідала опісля з супокійною гордістю... – Власне, для того, що я людина...” ( 5,С.34).
Заради добробуту своєї родини