За цією нескладною сюжетною канвою повісті стоять цікаві психологічні образи сучасного письменниці оточення. Головна героїня – молода Олена Ляуфлер – окреслюється як закономірне явище в тогочасному суспільному житті: де є насилля, там є протест, де є застій, там вулканічно прориваються прогресивні погляди.

Олена – один з перших в українській літературі образів жінки-інтелігентки, людини високих інтелектуальних інтересів, яка спрагло шукає діяльності, що б вивела її за стіни міщанського побуту, в світ боротьби і краси, в світ змагань вільної людської особистості за щастя. Психологічна сила образу особливо чітко окреслюється на фоні всього сімейства Ляуфлерів, з кожним із членів якого доводиться щомиті і щоднини вчинками чи думкою змагатися молодій дівчині.

Чи могла не зламатися за таких обставин Олена Ляуфлер? Одна, без підтримки друзів, втративши свою опору – коханого Стефана Лієвича, опинившись віч-на-віч із нужденним існуванням сім’ї? Ось як письменниця оповідає про її душевний стан напередодні зламу: “...переживала вона несказанні муки, в котрих її молода душа, що бажала діяльності, силкувалась переломити вузькі границі, якими окружало її теперішнє життя. Як той спійманий орел, побивалась вона у в’язниці, думала неустанно про вихід з тої глухої одностайності...” (5,С.51) Вимушеним шлюбом письменниця підкреслює трагізм, безвихідь жінки в тогочасному суспільстві.

Повість “Людина” написана на цілком реальній основі – на спостереженнях навколишньої дійсності. Звідси і закономірність трагічної розв’язки – героїня зламана, бо досягти особистої свободи в суспільстві неможливо. Прагнення особистої свободи – лише передумова для досягнення ідеалу. Реалістично підкреслено приреченість волелюбної особистості в суспільстві ворожих ідей, де гармонія людського щастя і способу життя неможливі. Письменниця справді засвідчила свою спроможність порушувати важливі соціально-етичні проблеми сучасного їй життя.

Цією повістю Ольга Кобилянська утверджує гідність людини, рівноправність жінки, осуджує ті принизливі для людини соціальні обставини, які не дають їй змогу гармонійно розвинути свої духовні сили, суперечать високим нормам моралі й етики.

Повість “Людина” – це етапний твір у творчості Ольги Кобилянської. І хоча в нерівному поєдинку ще не перемагає героїня, хоча Олена Ляуфлер зламана обставинами, весь твір перейнятий духом нескоримості і виклику темному, мертвому царству. Переможний хід йому дасть письменниця у наступній повісті “Царівна”.

Повість “Людина” Ольги Кобилянської є сміливим і пристрасним протестом проти рабського стану в тогочасному суспільстві. Вже самою постановкою питання – людина (а не жінка) – Кобилянська піднімала величезну кількість соціальних проблем, заявляючи таким чином про свою готовність виходити на захист прав людини, на захист ідеалістичних ідеалів. Підтвердженням цьому були новели, оповідання, написані водночас із згаданою повістю.

2.“Новітній тип” мислячої жінки у повісті “Царівна”

Ольга Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до відображення образів жінок-інтелігенток, які шукають своєї дороги в житті, прагнуть вирватися із того середовища, яке їх оточує, мають високі громадянські ідеали, що пов’язані не лише з роздумами про долю народу, а й з практичною діяльністю на його користь. Саме з цього погляду значним кроком вперед як щодо розширення ідейних горизонтів творчості Ольги Кобилянської, так і щодо зростання художньої майстерності молодої письменниці й став її перший великий прозовий твір “Царівна”.

В українській літературі кінця ХІХ століття “Царівна” – це перше послання, пряма згадка в устах героїні-жінки, та й не лише жінки. І якщо зважити, в яких умовах і обставинах писалась “Царівна”, то еволюція Ольги Кобилянської вразить своєю стрімкістю і навіть може видатися неймовірною, хоча письменниця і тут залишається відкритою у виборі теми.

В одному з листів до Павлика вона дає реалістичну і водночас гостру оцінку феміністичного руху на Буковині. Ставлячи під сумнів близькість феміністичних діячок до соціальних проблем, Ольга Кобилянська протиставляє їм свою позицію: “Я повинна ще набути багато досвіду, тобто спостерігати і читати – мені ненависна всяка поверховість, я не хотіла б наслідувати деяких жінок – вони просто кокетують з наукою і соціальними питаннями.”(4,С.257) У цих словах постає нова Кобилянська, яка розглядатиме жіноче питання крізь призму соціальну. Хай вона ще проголошує трактат “Дещо про ідею жіночого руху”, хай ще виконує разом з батьком ряд громадських добровільних доручень, але цією оцінкою Кобилянська вже остаточно поривала з ідеєю жіночого руху, яка в молодості так полонила її і яка була такою відчутною навіть у “Людині”.

Плани письменниці сягали далеко – розглядати питання становища жінки в суспільстві з позицій глибинно соціальних, але зважаючи на оточення, в якому вона перебувала, обмежилася саме таким викладом.

Фактично, “Царівна” була остаточним відходом від традиційного фемінізму. Все це дає підстави розглядати повість як етапний твір у літературному розвитку письменниці.

Звичайно, що він викликав, як на той час досить цікаві публікації. Супроводжувана вступною статтею Осипа Маковея, повість “Царівна” одержала схвальний відгук А. Кримського (1897), який приєднався до думки автора передмови про оригінальність таланту Кобилянської і тематичну новизну “Царівни”. Однак 1898 року Михайло Грушевський виступає із знижувальною рецензією, де всю суть поривань героїні зводить до аналогії з казковою сиріткою, яка чекає на принца. Заперечуючи рецензію Михайла Грушевського, виступив із спеціальною розвідкою Осип Маковей (1899). Однак можна заперечити спільний