Реферат на тему

Андрей Шептицький

Якщо християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання: дати українському народові єдність, мусять позбутися того духа розколу і ненависти, який спричинює, що українець українцеві ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів.

Андрей Шептицький

Андрей Шептицький (1865-1944) - видатний релігійний діяч ХХ століття. Більш, ніж 50 років був головою (митрополитом) Української греко-католицької церкви на Україні. Його резиденція знаходилася у Львові. Нащадок вельможного українського роду, що бере свій початок у ХІІІ столітті, митрополит Андрей присвятив своє життя служінню українській Церкві та українському народу. Він реорганізував церкву в парафіях своєї єпархії і багато зробив для відновлення візантійських традицій, що є однієї з основ греко-католицької церкви. Під його егідою в українські села прийшла освіта. Для народу були побудовані школи, лікарні на кошти з прибуткових статей володінь родини Шептицьких у Галичині.

Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині у сім’ї графа Івана Шептицького. Рід Шептицьких походив від однієї з найстаріших боярських родин. У ХVІ столітті Шептицькі активно підтримували Берестейську унію. Маючи великий вплив на галицьке боярство і обіймаючи державні посади, Сенько та Федір Шептицькі домагалися привілеїв для Української церкви. Дехто з їх роду став фундатором українських монастирів. З кінця ХVІІ і протягом усього ХVІІІ століття з роду Шептицьких вийшла ціла плеяда високих діячів Української греко-католицької та Римо-католицької церков. Так, Варлам Шептицький був єпископом, Никифор – архімандритом, Анатасій та Лев – спочатку єпископами, пізніше – митрополитами. Всі вони залишили яскравий слід в історії українського греко-католицизму. Ще дід митрополита Андрея Петро був вірним Української церкви. В середині ХIХ століття за певних суспільно-політичних обставин український рід Шептицьких полонізувався, перейшов до римо-католицизму

У посланні до духовенства „Наша програма” (1899 р.) Андрей Шептицький писав: „Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу та й святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле життя. Отже, знаю що під цим оглядом не міг би бути чужий для людей, що віддані серцем і душею тій самій справі”

Закінчивши 1883 року гімназію у Кракові й перебуваючи на військовій службі, він одночасно слухає лекції на юридичному факультеті Ягеллонського університету. Через хворобу (запалення суглобів) він був змушений залишити військову службу. Молодий Шептицький вивчає право, філософію та теологію у Вроцлаві. Здобуває ступінь доктора права, а згодом – ступінь доктора теології. Після навчання у Відні та Мюнхені стає доктором філософії.

Є декілька версій щодо переходу А. Шептицького від католицизму до греко-католицької віри. За однією з них у його переході вбачали підступи католицьких ієрархів, які, нібито, мріяли з допомогою Шептицького духовно поневолити 160 мільйонів “грішних” душ руського Сходу. Проте переконливішою і об’єктивнішою причиною переходу А. Шептицького до греко-католицької віри стала подорож 1887 року в Україну та його знайомство з такими відомими вченими, як В. Антонович та М. Грушевський.

Влітку наступного року, за батьківським благословенням на духовну кар’єру, він разом із братом стає послушником монастиря василіанів у Добромилі. А 1 липня 1888 року Шептицький отримує василіанську рясу і змінює хресне ім’я на духовне – Андрей (на честь апостола Андрея Первозванного).

За короткий період часу Шептицький пройшов усі ступені духовної кар’єри аж до висвячення на священика у 1893 році. Невдовзі його призначають ігуменом Онуфріївського монастиря василіан у Львові, а 1899 р. папа Лев ХІІІ призначає А. Шептицького станіславським єпископом. Саме тут, у Станіславі (тепер Івано- Франківськ), формується головна мета його життя - створення на засадах християнської церкви соборної України, яка б забезпечила розквіт нації.

1900 року папа призначає 35-річного А. Шептицького митрополитом Галицьким і архієпископом Львівським.

А. Шептицький з головою поринув у церковні, світські й політичні справи, захищаючи інтереси пригноблених галичан. Для цього він використовував свій хист, авторитет та власні фінанси.

Глава Греко-Католицької Церкви, митрополит Галицький Кир Андрій (Шептицький) серед українських пластунів. 1941-1944 рр.

Особливе місце в житті митрополита займала екуменічна діяльність. Працюючи в різних політичних режимах (Австро- Угорська монархія, панська Польща, радянська влада) він ішов на розумні компроміси, не відступаючи від головної мети. Зусиллями А. Шептицького було збудовано чимало храмів та монастирів. Напередодні 2-ї світової війни налічувалося вже 4400 церков греко-католицького обряду, богословська академія, 5 духовних семінарій та 127 монастирів

У різні періоди життя А. Шептицького та змін політичних режимів на Україні, йому довелось жити поруч з євреями і вирішувати питання зв'язків з ними. Євреї й іудаїзм стали невід'ємною частиною життя митрополита. У 20 років він почав вивчати іврит, у 1905-1906 роках він подорожував по Священній Землі. З його листа, якого він написав старійшинам однієї з єврейських громад Галичини, він пропонував розширити свою філантропічну діяльність на євреїв. 

В роки Другої світової війни Шептицький боровся за самостійну, незалежну Україну, вільну від влади тоталітарних режимів - як радянського так і нацистського. Це був трагічний період у його житті. Він йшов на різні угоди з нацистами, переслідуючи мету зробити Україну вільною. Однак, побачивши людиноненависницьку сутність гітлерівського режиму, Митрополит виступив із засудженням політики