Авраам Лінкольн був супротивником рабства. 18-літнім юнаком Лінкольн побував у Новому Орлеані, цьому найбільшому центрі работоргівлі Півдня. Він був вражений тим, що на міському ринку людей продають немов тварин. «Я ненавиджу рабство, тому що рабство саме по собі дивовижно несправедливе». – говорив Лінкольн. Але як політик він розумів, що спроби крутими мірами покінчити з ганебним явищем лише приведуть до війни і розпаду держави. Близьким він визнавався, що питання про скасування рабства і збереження Союзу штатів є для нього складною проблемою. Тому у своїх політичні висловлення він був надзвичайно обережний.

Лінкольн вважав, що збереження Союзу важливіше за всі інші проблем. «Незважаючи на те, що я ненавиджу рабство, я скоріше погоджуся на його розширення, чим побачу Союз розпавшимся», – говорив він. Перспектива боротьби Півдня і Півночі країни представлялася Лінкольну так: «Будинок, зруйнований сварками, не може встояти. Я упевнений, що нинішній уряд не може бути стійким, залишаючись наполовину рабовласницьким, наполовину вільним. Я не очікую, що союз буде розірваний, що будинок завалиться, і вважаю, що розбрати в ньому припиняться. Він стане або цілком вільним, або цілком рабовласницьким». Лінкольн був упевнений у можливості мирного рішення суперечки між Північчю і Півднем. У душі він сподівався, що якщо рабство буде обмежене тільки південними штатами, то поступово воно саме відімре. Рабська невільнича праця приводила до того, що земля погано оброблялася і швидко бідніла, і плантаторам, щоб діставати прибуток зі свого господарства, приходилося постійно розширювати території своїх володінь.

Кінець 50-х р. 19 ст. був поворотним моментом у житті Лінкольна. Активно беручи участь у політичних суперечках, він придбав широку популярність у країні. Виступаючи в різних куточках країни, Лінкольн виявив себе як розумний і обережний політик. Він не став підтримувати вимогу скасування рабства і прагнув усіма силами не допустити громадянської війни. На зборах республіканської партії в Чикаго Лінкольн був висунутий кандидатом у президенти. Тепер стояла важка боротьба з кандидатами демократів, які підтримуювали рабовласників Півдня. У ході передвиборної компанії Лінкольн стриманістю й умінням уникати крайностей зумів переконати виборців і, перемігши на виборах 6 листопада 1860 р., став президентом США.

Обрання республіканця послужило поштовхом до відділення восьми рабовласницьких штатів, що оголосили 4 лютого 1861 р. про державотворення – Конфедеративних Штатів Америки зі столицею в Річмонді, які обрали своїм президентом Джефферсона Девіса.

Лінкольн виявився в скрутному положенні. Він не мав досвіду керування країною, не був ще сформований уряд. Лінкольн хотів переконати рабовласників відмовитися від розколу Союзу. Тим часом обставини зажадали швидких і рішучих заходів. Жителі півдня атакували і захопили форт Самтер. Через два дні Лінкольн оголосив штати Конфедерації в стані заколоту і звернувся до «усіх лояльних громадян» із закликом виступити на захист країни. В армію вступили 75 тис. добровольців. Почалася громадянська війна між Північчю і Півднем.

Спочатку Лінкольн думав, що жителям півночі вдасться швидко перемогти рабовласників. Дійсно, північні штати займали велику територію, там жила велика частина громадян країни, вони мали добре розвиту промисловість. Але Північ не була готова до війни. Багато офіцерів армії – вихідці з південних штатів – з початком війни перейшли на сторону рабовласників. Крім того, у північних штатах нараховувалося чимало прихильників Конфедерації, що всіляко шкодили військам уряду. Так що досвід керування країною й армією приходив до президента Лінкольну через гіркоту поразок і невдач. 12 квітня 1865 р. у міста Аппамотокс відбулася церемонія здачі зброї жителями півдня.

Наведення порядку Лінкольн почав з уряду. Його доброзичливість, справедливість до опонентів, урівноваженість, гумор і великодушність дозволили створити добре працюючий уряд, які складався як із прихильників звільнення рабів, так і з тих, хто схилявся до примирення з рабовласниками. Свою задачу в громадянській війні Лінкольн визначив так: «Моя головна мета в цій боротьбі врятувати Союз безвідносно збереження чи руйнування рабства. Якщо я зможу врятувати Союз без звільнення рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, тільки звільнивши всіх рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, звільнивши частину рабів, я зроблю так». Президент уміло лавірував між думками міністрів уряду. Він терпляче вислухував усіх, але рішення приймав самостійно.

Іншою складною проблемою було створення сильної армії. Лінкольн звернув увагу на талановитого генерала Улісса Гранта і призначив його командуючим армією жителів півночі. Разом з іншими видатними генералами – Шерманом, Шеріданом, Томасом – Грант зумів провести великий спільний наступ на південні штати.

Президент Лінкольн виявив себе і як талановитий дипломат. Яскравим прикладом може служити так називане «справа Трента». На борті англійського судна «Трент» два дипломати конфедерації направилися у Великобританію і Францію, щоб схилити європейців до надання допомоги Півдню. Однак англійське судно було затримано жителями півночі, а