На відміну від офіційної культури, підпорядкованої державі, «масова культура» свідомо і вільно пропагує нейтральність, розважальність, на-туральне насильство, секс, вивільняючи при цьому людину від витрат розумової енергії, почуттів та волі. Важливим для неї є створення Іміджу, ілюзій, вимислів, міфів, які не потребують зусиль для свого спри-йняття і компенсують їх світом вигаданих мрій і фантазій. Тому міфоло-гічними героями ряду зарубіжних детективних романів, вестерну, мюзик-лу, фільмів-жахів стали супермен, Кінг-Конг, вампір, Спай-дермен — людина-паук, Бетмен — людина-кажан та ін.

У другій половині 60—80-х років «масова культура» значно по-ширила свій вплив на всю зарубіжну культуру. І в тому, що вона відкрила широкій аудиторії доступ до культурних надбань, культивує видовищність і розважальність, немає нічого поганого, адже впродовж останніх десятиріч змінилася соціальна мораль людини. Переживши найжорстокішу світову війну, масові терори фашистських і комуністичних режимів, вона не дуже бажає сприймати ті важкі життєві проблеми, які ставило колись справжнє мистецтво, не хоче вже нести відповідальності навіть у переживанні. Чим легше, бездумніше, нарешті — примітивніше мистецтво (тільки не народне), тим краще глядачеві, слухачеві. А якщо ще й врахувати доступність, дешевизну і досконалість, які дають можли-вість з мистецтва робити шоу, тоді цілком зрозуміло, чому воно викликає тотальне захоплення передусім найбідніших і середніх верств населення.

Значний вплив на культуру, особливо на літературу і мистец-тво, в ці роки продовжував справляти модернізм, зокрема його різ-новидність екзистенціалізм (від лат. — існування, філософія існування). Характерними його рисами є суб'єктивне тлума-чення свободи, утвердження інтуїтивного сприйняття реальності. Од-ним з основних тверджень екзистенціалізму є теза про існування «дійс-ного» і «недійсного». «Дійсне» існування людини може бути лише тоді, коли вона не скута стандартами виробництва, державними правилами і розпорядженнями, коли має змогу виявити свою індивідуальність. Екзи-стенціалізм сприяє і таким явищам, як противага особи суспільству, ро-зуміння свободи як зосередження на своєму «Я». Найбільш відомими його представниками, як уже зазначалося, були французькі письменники і філософи А. Камо та Ж.П.Сартр.

Модернізм у мистецтві, особливо в образотворчому, пропагує «нетря-ний стиль», монтажні «відеоефекти», «фотоарт», гіперреалізм. В ар-хітектурі він утверджує так званий «міжнародний стиль», поп-архітектуру, декоративні гаражі, а в музиці — панків і нову хвилю року. У 60—80-ті роки з'явилося чимало музикальних митців, які тяжіють до індивідуа-лізму. Для їх творів характерним є розрив з класичною музикою, над-мірне захоплення технічними новинами, що часто руйнує норми і гармо-нії в музиці.

Згодом на зміну модернізмові прийшов постмодернізм, який орієнтується більше на комерцію, бізнес. Масова комерційна кінопродукція (вестерни, детективи, фільми-жахи з кривавими сценами) дедалі більше завойовує позиції в зарубіжному кіно. На кіно- і телеек-рани виходять фільми «Джеймс Бонд...», «Клас — 1984», «Знищення по-техаськи» тощо, в яких пропагуються насильство, вбивство, жорсто-кість. Значного поширення набули фільми про космічні пригоди та інопланетян, різні катастрофи («Пожежа», «Щелепи», «Землетрус»).

У зарубіжній літературі поширився і такий напрям, як детектив. Не маючи художньої цінності, він значно впливав на масового читача. Тому поряд з кращими зразками зарубіжного детективу англійської пись-менниці А. Крісті і французького письменника Ж. Сіменона поширилась і примітивна серія романів англійського письменника І. Флемінга про «Агента 007».

У мистецтві країн Заходу одним з провідних різновидів модернізму став неоавангардизм, який поєднує в собі і абстрактний живо-пис, і сучасний сюрреалізм, і структуралізм.

Помітний вплив на зарубіжну культуру справила і така досить модерністська художня течія, як «поп-арт». Відмовляючись від звичних методів живопису й архітектури, логічних і образних закономір-ностей, «поп-арт» культивувала випадкове поєднання готових побуто-вих предметів, механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій), уривків масових друкованих видань (реклама, промислова графіка, комікси та ін.), в ранг мистецтва зводила культ речей, любов до сенсації і «ма-сову культуру». «Поп-арт» розпочалася як течія в елітарному мистецтві, потім її адресували молоді як доступну сучасну культуру, в творах якої все дозволено. Поступово вона стала масовим явищем, проникнувши в літературу, театр, кіно, музику і побут, стиль поведінки, образ думок.

Значного поширення в театрі, музиці, цирку Заходу набув такий різ-новид «поп-арта», як «хеппенінги» — пряме перенесення на сцену того, що відбувається в певний момент: актори чи музиканти виходять на сцену і без сценарію розпочинають імпровізувати. Інколи в таких діях бере участь і сама публіка.

Водночас з цими течіями в зарубіжній культурі у другій полови-ні 60—80-х років розвивалось реалістичне мистецтво. Видатними представниками реалізму в зарубіжній літературі стали французькі пись-менники Є.Тріоле, Р.Мерль, М.Дрюон, поет Ж.Превер, італійські письменники К.Кассола, А.Моравіа, письменник ФРН Г.Белль. Представниками англійського реалізму були письменники Дж.Олдрідж, Ч.Сноу, А.Мердок, американського — Т. Уїльямс, Д.Апдайк, К.Воннегут.

Подальшого розвитку набула реалістична література в молодих краї-нах Азії й Африки, що розвиваються. У ній гучно звучить тема бороть-би за незалежність, любові до своєї Батьківщини. Широко відомою стала творчість таких письменників, як Яшпал (Індія), Катеб, Ясин (Ал-жир), К. Лей (Гвінея), Нгугі (Кенія). Глибокий патріотизм пронизує поезію А.Нето (Ангола), П. Неруди (Чилі).

Характерною для реалістичної зарубіжної літератури у другій по-ловині 60—80-х років була тенденція до посилення уваги до витоків людської самосвідомості, культурної пам'яті, масштабного охоплення проблем життя, долі сучасного світу. В цей час актуалізуються також проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсумом.

Значних