До мистецьких здобутків цього часу належать українські пісня й танок, їх на професійному рівні доносили до людей Український народний хор імені Г. Верьовки, Заслужений академічний ансамбль тан-цю України, Капела бандуристів України, Черкаський український на-родний хор, Закарпатський народний хор, Буковинський ансамбль пісні і танцю, Подільський ансамбль пісні і танцю «Льонок» та ін. Для них характерними стали постійне вдосконалення жанрів, новизна, емоцій-ність і майстерність виконання. Разом з щирою українською піснею і запальним танком ці колективи дарували своїм шанувальникам бадьо-рий оптимістичний настрій, вкрай необхідний у ті нелегкі для України часи.

До скарбниці українських пісень увійшли твори композиторів П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, К. Домінчена. Помітний слід у музичній творчості залишив молодий композитор В. Івасюк, зоря талан-ту якого зійшла на співучій Буковині. Про нього справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, надав їй мистецьку гідність. І дійсно, «Черво-на рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» В. Івасюка повсюдно залунали далеко за межами України, стали кращими піснями року. Своєю геніальною творчістю вони піднімали національний дух україн-ського народу, спростовували гонорово-невіглаські твердження про його меншовартісність.

Горда, волелюбна та співуча буковинська земля дала ще одного лицаря пісні — П. Дворського.

За радянської влади творчість цієї людини замовчувалась. Не подо-балися владі назви його пісень — «Буковинське танго», «Рідна мова», «Мама Марія». Тому нелегким і довгим був шлях Дворського до успіху і загального визнання. Він залишався чесною, скромною та порядною люди-ною. І лише недавно йому присвоєно звання народного артиста, але для багатьох шанувальників справжнього таланту він давно уже став народним співаком та композитором. Його пісні «Яремчанський водоспад», «Повер-нення додому», «Товариство моє» завоювали великий успіх у широкої аудиторії слухачів. Якими мудрими словами звертається він до громадян України:

Товариство моє!

Вже той час настає,

Коли треба зібратися

в коло

І сказати усім,

що будуємо дім,

Де неволі не буде ніколи!

Вже тепер не дано

одягнути ярмо

На великий народ України!

В нас єдина мета —

Україна свята

Нездоланна ніким і ніколи!

Новітня хвиля національно-визвольного руху кінця 80-х років від-творена і в пісенній творчості С.Ротару, М.Гнатюка, В.Зінкевича, Н.Яремчука, вокального тріо Мареничів, квартету «Явір», ансамблю

«Смерічка». В їх репертуарі значне місце займають патріотичні пісні, назви яких кидали декого в холодний піт у часи, не такі вже й далекі. Любов і шану до української народної пісні — невичерпної криниці мудрості прищеплюють також Н. Матвієнко, Р. Кириченко.

Усе це сприяло піднесенню українського музичного мистецтва на рівень високого професіоналізму, який визнається фахівцями багатьох країн світу.

Кіномистецтво. Невід'ємною частиною культури стало кіномис-тецтво. У другій половині 60-80-х років на екрани виходили нові фільми, які прихильно зустрічали глядачі. Саме в цей час відбувалось відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О. Дов-женко. Це був чи не найпотужніший напрям в умовах застою та репресій відновлення українського національного духу й української самосві-домості.

Широке визнання громадськості отримав, зокрема, фільм «Тіні забу-тих предків» (1965) за однойменним твором М. Коцюбинського, одно-го з велетнів українського кіно С. Параджанова, геніального сина вір-менської землі, для якого Україна стала другою батьківщиною. Цей кіношедевр про життя гуцулів тріумфально йшов по всьому світу, здо-був славу Україні й тоді, коли С. Параджанов, морально понівечений, сидів у тюрмі. На Міжнародному кінофестивалі в Аргентині кінострічка була удостоєна другої премії «Південний хрест». А Параджанов мрі-яв також зробити фільм «Intermezzo», знову ж таки за новелою М. Коцюбинського. Проте не вдалося. Після його арешту лінію поетичного кіно — імпресіоністичного кінозмалювання реалій життя — продовжив кінорежисер Ю. Іллєнко в стрічках «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX». Перший фільм на VII Міжнародному кіно-фестивалі в Москві був відзначений найвищою нагородою — Золотою медаллю.

У 70-ті роки широкого розвитку набуло мультиплікаційне кіно. Великим успіхом у дітей і дорослих користувалися високохудожні стріч-ки «Лікар Айболить та його друзі», «Як їжачок і ведмедик міняли небо», особливо серія фільмів про пригоди козаків: «Як козаки сіль купували», «Як козаки куліш варили», «Як козаки наречених виручали», «Як козаки на весіллі гуляли», «Як козаки олімпійцями стали» та ін. Багато з них на Всесоюзних кінофестивалях одержали почесні нагороди. У ці роки український кінематограф збагатили роботи «В бій ідуть тільки «старики» та «Ати-бати йшли солдати» режисера Л. Бикова, «Тривожний місяць вересень», «Камінний хрест» Л. Осики.

Лише в другій половині 80-х років, прорвавши «залізну завісу», якою тривалий час монополістичне об'єднання «Союзекспортфільм» відгороджував від зовнішнього світу, українське кіно дістало мож-ливість ознайомити зі своїми здобутками глядачів Європи, Америки і Канади. І відбувалося це досить успішно. Фільми Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих» та «Вечір на Івана Купала» впродовж двох років утримували високий рейтинг у вимогливих американських кіно-критиків, а в 1989 р. викликали захоплення на престижному міжнарод-ному кінофестивалі у Сан-Франциско. В 1990 р. кінострічка Ю. Іллєн-ка «Лебедине озеро. Зона» на Каннському міжнародному кінофестивалі була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінема-тографічної преси. Таке високе визнання українського кінематографа є свідченням того, що українська земля щедра на таланти, які здатні ство-рювати фільми світового гатунку.

Проте