Леся Українка- 1913)

...У багатьох її віршах часто повторюються два слова: "крила" і "пісня". Може бути, від того, що найдужчою мрією її завжди було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла, а рядки її віршів, наповнені м'якими і сумними наспівами рідної землі, де б вона не знаходилася: під жарким сонцем Єгипту, чи сірим і дощовим небом Німеччини чи на березі Середземного моря в Греції...

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському, у тій частині України, що входила до складу Російської імперії.

У родині не ворожій високим духовним інтересам: мати - письменниця, що писала під псевдонімом: Олена Пчілка ( Її поезію та оповідання рідною мовою для дітей, добре знали на Україні), батько - високоосвічений поміщик, що надзвичайно любив літературу та живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали в родині і це домашнє ім'я стало її літературним псевдонімом) - Михайло Драгоманов, що згодом дружньо опікувався племінницею і всіляко допомагав їй, - був відомим ученим, суспільним діячем, подовгу жив за кордоном у Франції і Болгарії. Він водив знайомство з Іваном Сергійовичем Тургенєвим, Віктором Гюго, був знайомий з усіма новітніми літературними та політичними подіями і часто поповнював бібліотеку племінниці посилками з-за кордону.

Улюблена усіма Леся спочатку зростала здоровою та веселою. Вона не одержала систематичної освіти, тому що не відвідувала гімназії. Її єдиним і досить суворим домашнім учителем була мати, Ольга Петрівна. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою й обґрунтованістю, але строгої системи в ній не було і про цей недолік сама поетеса згодом дуже шкодувала. Батько намагався наполягати на тому, щоб запросити до Лесі викладачів з гімназії, але хіба можна було перечити владній, самозакоханій Ользі Петрівні, що звикла до того, що в житті Лесі повинні бути головними тільки її рішення?!! Обставини долі дочки сприяли цьому помилковому переконанню.

Надзвичайно талановита, сприйнятлива, чутлива, з глибоким, справжнім музичним даруванням, (вона почала грати і складати маленькі музичні п'єси з п'яти років!) у віці восьми років, Леся , яка тільки но написала перший вірш в 1881 році зненацька важко занедужала. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Спершу вирішили, що в неї гострий ревматизм, лікували ваннами, мазями, травами, але все було марно. Біль перейшов у руки.

Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це - туберкульоз кісток. На музичній кар'єрі Лесі був поставлений хрест. Після першої, складної, але вкрай невдалої, операції рука залишилася покаліченою! Саме тоді в очах тендітної дівчинки вперше з'явився сум. Він і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати гострий біль...

Батьки не скорилися. Вони возили дівчинку до моря, на грязьові ванни і купання, зверталися до найкращих лікарів, народної медицини, закордонних професорів у Німеччині, але все було марним. Хвороба якщо і відступала, то ненадовго. Лесі тепер могла лише згадувати її таємничі нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжному (маєтку Косачів на Волині), коли вона слухала і їй здавалося, що чула сонний подих листя і трав, бачила відьму, що купається в ставку - русалку Мавку, що вплітає у волосся жовто-біле латаття, ловила руками місячні промені...

Про ці прогулянки дорослі і не підозрювали тоді! Пізніше, коли мати говорила Лесі, що на створення її прекрасної драми - феєрії "Лісова пісня" (1911 рік) вплинули лише образи класичної літератури, поетеса сміливо заперечувала:"Я не поминаю лихом волинські ліси. Згадавши про них, написала "драму - феєрію" у їхню честь і вона принесла мені багато радості!"( Л. Українка - А.Е. Кримському* 14 жовтня 1911 року) (*А.Е.Кримський - учений, філолог і історик - сходознавець, великий друг Косач, що допомагав їй в обробці і записові народних переказів і пісень -автор.)

Вона завжди і в усьому намагалася відшукати радість, навіть у малому! В ній жив неприборканий дух. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарську, іспанську, латинську, давньогрецьку, італійську, польську, німецьку, не говорячи про англійську і французьку, географію, історію Сходу і східних культур, історію мистецтва і релігій, а для своїх молодших сестер у 19-річному віці (!) написала підручник :"Давня історія східних народів". Михайло Павлик - український письменник і суспільний діяч - згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові в 1891 році: "Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю і тонким розумом: Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це - геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!"

Лесі було усього лише двадцять років! Рік назад, у 1893, у Львові, (Західна Україна) вийшла тоненька книжечка її віршів названа "На крилах пісні" і тепло зустрінута критикою і публікою. Книга швидко зробила її популярною.

Іван Франко писав із замилуванням про "чудо життєствердження" - вірші молодої поетеси, що немов виросли з українських пісень і казок.

"Читаючи м'які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців - чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора,